image
 |  0 22 Січня 2018 | 09:45

100-річчя Української незалежності: перемогли та програли

Та нова більшовицька імперія, яка повставала на руїнах старої, жодним чином не бажала бачити Україну вільною.
Ленін, який ніколи не був на Україні, вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. Не встигли в Києві проголосити про незалежність, як на Україну посунули орди більшовиків на чолі з Муравйовим. Бій під Крутами затримав його на кілька днів. Та вже 5 лютого об 11 годині «дві революційні армії» Муравйова розпочали штурм Києва.
Бої за Київ тривали до 8 лютого. Коли було захоплено центр столиці, її комендант Михайло Ковенко, оголосив евакуацiю. Відступали на захід Святошинським шосе у бік Житомира. За військом вирушили міністри Української Народної Республіки й кілька десятків членів Української Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським.
Київ впав до ніг червоних через те, що боєздатної армії УНР не змогла створити через демагогів та популістів, які не вважали Росію ворогом, і відповідно, не збиралися воювати за своюдержаву. З восьмитисячною армією Муравйова воювали лише дві тисячі українських солдат.
«Большевики ввійшли до міста з боку Печерська й Липок – багатших кварталів міста, де мешкали звичайно багатші військові й цивільні урядовці, взагалі заможні люди, і справили тут криваву баню, – пише Дмитро Дорошенко. – Вривались в помешкання, витягали звідти генералів, офіцерів і просто дорослих мужчин і вбивали їх тут же, або вели до колишнього царського палацу і розстрілювали там або по дорозі».
Микола Ковалевський – член Української Центральної Ради й міністр продовольчих, а згодом земельних справ в уряді УНР – не встиг евакуюватися й залишився в місті. Він роздобув фальшиві документи і працював продавцем в молочарні на Малій Васильківській. У своїх спогадах про прихід більшовиків написав так:
«У Маріїнському парку, де стояв самітний царський палац, ­урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди звозили червоногвардійці арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали. Арешти відбувалися без всяких правил – той, хто здавався підозрілим з яких-небудь причин – попадав у ЧК, а Полуянов не робив жодного слідства і давав наказ розстріляти. В багатьох випадках було стверджено, що червоногвардійці, затримуючи киян, одразу їм дивилися на руки. Якщо рука не мала слідів фізичної праці, це вже було достатнім доказом, що затриманий був ворогом пролетаріяту… Число жертв большевицького терору ніколи не було усталене, але воно сягало на підставі наших обрахунків щонайменше п’яти-шести тисяч. Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками».
Зі зброєю та пляшками спритного в руках Києвом розгулювали солдати Червоної Армії і заводи «частушку»:
«Эх, яблочко, сбоку красное.
Что Украине конец –
Дело ясное»…
Такою була перша війна більшовицької Росії проти Української Народної Республіки. І хоч протрималися червоні в Києві лише три тижні та пам'ять про себе лишили лиху.
Вибивали червону босоту з Києва німці, які у квітні 1918 року допомогли прийти до влади гетьману Павлу Скоропадському.
Загалом, якщо поглянути на 1918 рік, то 26 тижнів влади Павла Скоропадського були періодом відносного спокою, але постать гетьмана є однією із найбільш суперечливих в історії України.
Легенда свідчить, що коли молодий офіцер почту російського імператора Павло Скоропадський чергував у Зимовому палаці, він побачив у залі з експонатами зброї гетьманську булаву. Взяв до рук, але не втримав, і вона з гуркотом упала. В цей час до зали зайшов цар Микола ІІ і жартома сказав: «Ти, Скоропадський, напевно, хочеш стати гетьманом!»
І він таки, як і його далекий родич Іван Скоропадський, що з волі імператора Петра І взяв гетьманську булаву після Івана Мазепи, теж став гетьманом. За іронією долі Павлу Скоропадському гетьманську булаву допомогли здобути не українці, а теж чужинці - німці.
Вивчивши українську мову за  півроку до гетьманства, Павло Скоропадський почав розбудовувати українську державу за принципом: крок вперед, крок назад. Він був українським гетьманом і російським генералом, був українським аристократом і вважав себе російським дворянином.
Скоропадський відчував великий кадровий голод, оскільки він не хотів співпрацювати з кадетами та зі старою бюрократією, яка мала ліві погляди, то почав запрошувати на посади російських і проросійських чиновників. Обов’язки свої вони звісно виконували, але до українізації ставилися пасивно.
Через три місяці влади гетьман спересердя скаже: «Ну, де є ті українці? Ну дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити і працювати! Де вони є?» І ще: «Хочу збудувати Україну на зло українцям»…
І хоч  у гетьманській адміністрації працювали такі відомі українці-патріоти як В’ячеслав Липинський, Сергій Шелухін, Дмитро Дорошенко, Михайло Чубинський (син автора гімну «Ще не вмерла Україна), майбутній ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов та їх було мало.
Водночас, радикально налаштовані проросійські організації гетьманат переслідував. Приміром, 7 липня 1918 року Державна варта розігнала у Києві демонстрацію в підтримку монархії. Заслуговує на увагу також наказ гетьманської поліції: «По замові відвідувачів находячієся в ресторанах оркестри грають монархічні російські пісні…, при тім присутні вислуховуючи навстоячки оддають честь... Наказую: 1. Учасників подібних демонстрацій затримувати і відправляти в Росію, щоб вони там з честю могли на ділі, а не в ресторанах, гульбищах виявляти свою преданість дорогим для них політичним ідеям».
Промахом Скоропадського, який призвів до його повалення, стало те, що він призначав на керівні посади у війську російських поручиків, штабс-капітанів, полковників, генералів Галкіна, Грекова, Сінклера та Юнакова, які не сприймали Україну як самостійну державу. Розуміючи те, що Німеччина війну програла і більше не зможе підставляти плече допомоги і, шукаючи підтримки серед проросійського офіцерського корпусу, гетьман 14 листопада 1918 року видав грамоту про федеративний зв’язок із небільшовицькою Росією. Ясна річ, що українські патріоти, не говорячи про членів Центральної Ради, сприйняли це як національну зраду. Чимала кількість офі­це­рів-українців із гетьманського війська перейшли на бік Армії УНР, приєднавшись до Директорії, та усунули Павла Скоропадського від влади.
Підсумком доби гетьманату та постаті Павла Скоропадського можуть слугувати слова Дмитра Донцова, котрі він написав у 1918 році про тодішніх «демократів», які усунули Скоропадського від влади: «Ці люди не знесуть в своїм окруженню ніякого пана. В цім корінь їх опозиції до гетьмана».
Свою державу – вільну та соборну у якій би були зібрані усі землі українці спробували створити через два роки від повалення імператора у 1919 році.
Біля підніжжя пам’ятника Богданові Хмельницькому на Софійському майдані в Києві 22 січня 1919 року було урочисто проголошено Акт злуки Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Останнім, під чиєю булавою з’єдналися обидва береги Дніпра був Богдан Хмельницький.
Зберегти ж єдину Україну у 1919 році не вдалося.
До липня 1919-го більшість території Західної області УНР –  зайняли польські війська. Північну Буковину окупували румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. До кінця листопада 1920 року решту території УНР здобули більшовики.
З боротьби за незалежність, яка точилася 100 років, тому варто винести два уроки.
Урок перший - Росія була є і буде ворогом!
Не другом, а ворогом історичним і майбутнім. Росіянам важко пережити те, що ми українці є русинами, що Київ, а не Москва мати міст руських, що хрестив Русь київський князь, а не московський. Без украденої у нас  історії немає фундаменту російської держави, а якщо немає фундаменту, то виникає питання, що  ж будували?
Урок другий - нація як і кожна людина перед лицем смерті, читай війни, лишається самотньою. Так було 100 років тому так є і нині. Тільки ми самі можемо викувати нашу перемогу. За нас ніхто не прийде підставлятися під кулі чи закопуватися в окопи.
 

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити