У міськраді діє правило: є думка більшості, інші думки – неправильні, – Микола Федік

21 Лютого 2018 Аналітика/статті

Луцька міська рада поточного скликання пропрацювала фактично половину своєї каденції. Про ситуацію в міській раді, найскладніші моменти цієї каденції, чому не призначені вибори міського голови і коли їх варто очікувати, про політику та особисте – у відвертій розмові з одним із впливових і найпринциповіших голів фракцій у міській раді, свободівцем Миколою Федіком.

Нинішня каденція добігає до екватора. Які враження від її роботи?

– Так, дійсно, половина каденції вже позаду. Але я би розбив цю половину на дві частини. Міська рада періоду, коли у Луцьку був легітимний міський голова і міська рада без міського голови – це дві окремі ради. На першому етапі була відносно злагоджена робота. Складалося враження, що спільними зусиллями міська рада зможе багато зробити на благо Луцька. Навіть опозиційні депутати могли суттєво впливати на рішення сесії. До їх думок принаймні дослухалися. Але після смерті Миколи Романюка в роботі ради відбулося повне розбалансування. Зникло порозуміння і співпраця між фракціями. На перший план вийшли політичні амбіції та боротьба за владу.



Це поставило під питання легітимність виконувача обов’язків міського голови Григорія Пустовіта та всієї міської ради. Так звана більшість увірувала у власну непогрішність. Вона повністю ігнорує пропозиції опозиційних депутатів. Навіть якщо вони є дуже правильні, компетентні та потрібні. А це, у свою чергу, негативно впливає як на роботу міської ради, так і на стан справ у місті. У міськраді зараз діє правило: є думка більшості, а інші думки – неправильні.

Назвіть найскладніші моменти для Вас за час каденції.

– Найскладнішим періодом у роботі для мене був час після смерті міського голови, коли розпочалися процеси боротьби за владу. Коли найвідданіші, здавалось би, соратники Миколи Ярославовича стали найбільшими опонентами його команди. Коли зрада і підлість почали домінувати в міській раді. В подальшому вони породили утворення неприродньої гібридної більшості у складі УКРОПу, «Батьківщини» і тих, кого вигнали з «радикалів». Як голова фракції я чітко розумів: правильно було би дати допрацювати команді, яку створив покійний мер. Якби це зробили, то вибори міського голови відбулися б уже давно і місто мало би повноцінну владу. Але сталося інакше. Переміг не здоровий глузд та інтереси громади, а егоїзм і жадоба влади будь-якою ціною.

Чи не жалкуєте, що пішли у політику? І чому саме у «Свободу»?

– Я твердо вирішив для себе займатися політикою ще у школі. Пригадую, коли радився з батьками, куди краще поступити, то вирішив йти на юриста. Хоча тоді я ще не знав, що більшість політиків у нас навчається на історичному факультеті (сміється). Я думав, що оскільки політики працюють в різних радах, отже вони ухвалюють корисні для громади рішення. Розробляють програми, приймають закони. А хто, як не юрист, краще розбирається у тонкощах законодавства. Для мене ця професія була інструментом для реалізації своєї мети – змінити країну.

Ідеологія націоналізму мене цікавила ще з дитинства, як тільки я заглибився у вивчення української історії. І я переконаний, що усі, хто б детально вивчав українську історію, стали би націоналістами. Ще в роки Помаранчевої революції дізнався про ВО «Свобода». З того часу ця політична сила не випадала з мого поля зору. Я постійно моніторив її діяльність. І на третьому курсі університету вступив до її лав. Переконаний, що це – єдина ідеологічна дисциплінована сила на політичній карті України, яка поставила собі за мету побудувати величну, сильну та могутню державу.

Чому досі не призначені вибори міського голови? Коли лучани нарешті отримають можливість обирати нового мера?

– Думаю, причина в боротьбі між собою різних бізнес-груп. А також у відсутності в кожного з них реального кандидата і страх зазнати поразки. Все інше – гра у складання мандатів, погрози саморозпуску міської ради – лише маніпуляції громадською думкою. Не хотілося б робити довгострокових прогнозів. Але, аналізуючи поточну ситуацію в країні та місті, я не бачу можливостей для виборів міського голови Луцька в найближчий час. Політичні сили у Верховній Раді, від яких залежить питання призначення виборів мера, зараз зайняті іншими проблемами. І те, що в Луцьку немає очільника міста, їх, схоже, зовсім не хвилює.

Пригадую, Ви казали, що ця каденція депутатів міської ради найменш патріотична. На чому грунтуються ваші висновки?

– Я пригадую минулу каденцію міської ради. Тоді міська рада, як представник луцької громади, займала чітку позицію у відстоюванні національної честі та гідності. До речі, рада минулого скликання, долаючи шалений опір прихвостнів режиму Януковича, зуміла ухвалити рішення про присвоєння Степану Бандері звання Почесного громадянина Луцька. Впевнений, що ця рада ніколи не проголосувала би за таке рішення, зважаючи хоча би на відверте небажання більшості виділяти кошти на будівництво пам’ятника Степану Бандері.

На фоні відверто антиукраїнської політики Польщі, втручання у внутрішні справи України, спроб переписати історію та відродження польського шовінізму, Луцька міська рада робить вигляд, що нічого не відбувається. Що немає рішень Сейму та Сенату, які звинувачують українців у геноциді, заперечують право українців на власну державність і боротьбу за неї. Що польська влада приймає закони, в яких про Західну Україну йдеться як про Малопольщу. Волинь – край, де зародилася УПА. А Луцька міськрада не здатна дати адекватну відповідь на відверту українофобію. Хоча це не просто її право, а обов’язок.

На наступну сесію Луцької міськради фракція ВО «Свобода» підготувала проект рішення про підняття червоно-чорного прапора боротьби ОУН-УПА під час пам’ятних дат української історії національно-визвольної боротьби. Як гадаєте, його здатні підтримати нинішні депутати?

– Сподіваюся, що депутати міської ради таки проголосують за цей проект рішення. Тим більше, що на сьогодні цю ініціативу вже підтримали Камінь-Каширська та Горохівська міська, Турійська селищна, Ратнівська, Рожищенська і Камінь-Каширська районні ради. Це принципове питання, тож воно знаходить практично одностайну підтримку обранців місцевих громад. Оскільки депутати розуміють, наскільки це зараз важливо для воюючої України. Але чого очікувати від цієї Луцької міськради, важко спрогнозувати.

За даними статистики, середня зарплата у Луцьку в 2017 році виявилася меншою, як у середньому по області. У чому причина?

– Причина в неефективній роботі влади міста. В погоні за посадами представники так званої більшості забули про лучан. У Луцьку відсутня стратегія розвитку міста, його інвестиційної привабливості. Навіть нещодавнє питання створення комунального ринку в Луцьку свідчить про відсутність комплексного бачення влади. Сенс не в тому, щоб земельну ділянку просто забрати у споживспілки. Сенс у тому, щоб забезпечити розвиток інфраструктури і туризму у Старому місті. А не створювати там якийсь новий ринок, тільки вже під егідою міста.

Що потрібно Луцьку для успішного розвитку?

– Я вже казав, що політичні баталії відкинули місто на кілька років назад. Для того, щоб був розвиток, потрібна стабільність. Потрібний міський голова, який брав би відповідальність на себе і визначав напрямки розвитку. А потім спільно з депутатами працює для успішного втілення стратегії. Поки цього не буде, місто перебуватиме у стані хронічної політичної кризи. А увага виконавчих органів міста часто зосереджуватиметься на об’єктах, які насправді не є першочерговими для Луцька, а виконують функцію красивого фону для піару. Майбутнє – за інтелектом. Той, хто може акумулювати в себе потужну інтелектуальну базу, дати всі можливості для розвитку, той і переможе. До прикладу, Луцьку потрібні свій технопарк, нові робочі місця. Треба, щоб молодь і фахівці залишалися у місті і бачили можливості для самореалізації.

Чи будете боротися за крісло міського голови?

– Я – командний гравець, націоналіст. Якщо таке рішення прийме «Свобода», то я його виконаю. На цей момент такого рішення партія не приймала.

Чим займаєтесь у вільний від політики і роботи час?

– Вільного часу обмаль. Політика і власна справа забирають левову частину часу. Особливо складним для мене був 2017 рік. Доводилося закривати взяті на себе зобов’язання ще 2016 року. Коли ж знаходжу вільний час, намагаюся проводити його з родиною.

Які хобі маєте?

– Я – людина творча. Люблю малювати, особливо фентезі. Вигадувати нових персонажів і втілювати власну уяву на папері – це в мене ще зі шкільних років. Іноді займаюся цим і зараз. До речі, розробив логотип історико-культурного комплексу «Вовчак. Волинська Січ». Полюбляю не лише малювати, а й втілювати свою фантазію у пластиліні. Мрію, коли матиму декілька вільних днів, аби щось виліпити з нього власними руками. Як робив це у дитинстві.

Пригадуєте якісь цікаві моменти з дитинства?

– Я любив розбирати все, що лежало неправильно. Від годинника до телевізора та холодильника. Як тільки батьки йшли з дому, в мене в руках з’являлася викрутка. Бо мені було дуже цікаво, що знаходиться всередині і як воно побудовано. Вже у 10 класі я сам відремонтував телевізор. І годинники «Монтана» теж ремонтував. Навіть тепер я люблю знайти якусь стару річ та відремонтувати її.

Яку книгу прочитали останнім часом?

– Крім того, що я хотів бути політиком, в мене завжди був інтерес до майбутнього. Любив думати над тим, чого чекати від технічного прогресу. Що буде через 10 чи 20 років. Напевно, тому люблю читати переважно науково-популярну літературу. Зокрема моя остання прочитана книга – Мічіо Кайку «Фізика майбутнього».

У Вашої доньки схожі інтереси?

– Моя 5-річна донька любить книги про космос. Доводиться вивчати таємниці Всесвіту разом із нею. Нещодавно вона запитала мене: чому Ілон Маск запустив у космос космічний корабель з лялькою? Для неї це було дуже смішно.

Спілкувався Петро Герасименко


Залишити відповідь

Будьте першим!

avatar
  Підписатися  
Сповістити про
Популярні новини