Нацистський табір смерті у Володимирі-Волинському

Автор: Орися Вознюк, науковий співробітник ДІКЗ "Стародавній Володимир"
11 Квітня 2018 Аналітика/статті

За кілька місяців від нападу Німеччини на Радянський Союз у Володимирі-Волинському було створено концтабір «Норд-365». За роки існування в ньому загинуло біля 25 тисяч радянських військовополонених. Сьогодні в Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів розповідь про нацистську катівню на Волині.

У вересні 1941 року почав діяти концтабір відомий під назвами «Офлаг-ХІІ», «Шталаг-365», «Норд-365». В адміністративному апараті працювало приблизно 50-60 німців. Очолював їх полковних Едвін Потьєц, що підпорядковувався командуючому таборами військовополонених в Україні генерал-майору Вольфу. Динаміка ув’язнених змінювалась, іноді кількість полонених досягала 8 тис. осіб. За весь час через табір пройшло до 42 тис. полонених. Табір розміщувався на території військового містечка у Володимир-Волинському і складався з двох відділень. Перше – по вулиці Ковельській (військові казарми). Це відділення для офіцерів. Рядових солдатів розміщували на західній околиці міста по вулиці Устилузькій. Табір розташовувався у 10 чотириповерхових казармах-корпусах з надвірними побудовами та господарськими будинками на околицях міста, був огороджений колючим дротом, охоронявся німецьким батальйоном № 736. Військовополонених розподілили на роти, батальйони та полки під командуванням старшого командного офіцерського складу. Усі військовополонені були поділені за національною ознакою. З наближенням німецько-радянського фронту табір евакуювали на територію Німеччини. Тут загинуло до 25 тис. осіб.

Згадує колишній командир роти зв’язку 34 сп 75 сд 66 ск 21 армии ст. лей¬тинант Лисичкін Олексій Ніконович: «Наприкінці вересня 1941р. начальник штабу 34-го Козьмін отримав наказ групами виходити з оточення. Я увійшов до групи батальйонного комісара Гребньова. У нічний час ми йшли на схід. У районі хутора Михайлівка Сумської обл. (північніше Лебедина) наша група вступила в бій з великою групою німців і поліцаїв, де був убитий батальйонний комісар Гребньов, а мене і ст. лейтенанта Горобченко П. взяли в полон. Вранці німці відвезли нас до табору в м. Кременчук. З Кременчука нас полонених офіцерського складу відвезли в табір в/п Володимир-Волинського. Там я зустрів начальника штабу 75-ї сд майора Гаврюшенко, лейтенанта Владико, лейтенанта Сіпайло, інженера Тумановського П. (з Куйбишева), Лейнова, ст. лейтенант Тушина. У цьому таборі щодня вмирали і розстрілювали 50 і більше осіб. Померли: Тумановский, Горобченко, Тушин, був розстріляний Лейнов».

На день полоненому давали по 150 грамів наполовину перемішаного з тирсою глевкого ерзац-хліба. Вранці чай, запарений на соснових гілках. На обід – півтора літрова банка смердючої баланди. Її готували із зіпсованих продуктів, які німці знаходили на складах 87-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, в тому числі з давно перемерзлої картоплі, яку ніхто не чистив і не мив. Увечері знову сосновий чай. Особливо нестерпним було утримання в’язнів узимку. В незасклені вікна задував сніг. Стіни були слизькі від цвілі, сирості і бруду. Того хто мав намір розтопити грубку, наглядачі розстрілювали на місці. Щодоби до ранку не доживало 20-30 чоловік. Часто мертвим заздрили живі. Щодня перших дев’ять в’язнів, засуджених до страти, розстрілювали, а десятого вішали. Розправи зазвичай супроводжувались катуваннями, які носили мученицький та садистський характер. І все це робилося відкрито, прилюдно аби залякати живих.

Про звірства фашистів згадувала ув’язнена табору, військовий лікар В.Г. Ставницька: «Німці влаштовували всілякі знущання над військовополоненими. Вони брали кого-небудь, виводили у двір і нацьковували на нього лютих вівчарок. Собаки рвали людину на шматки, а гітлерівські кати з насолодою спостерігали за мученицькою смертю…»

Саме з цього табору почав свій героїчний шлях по гітлерівських таборах легендарний генерал Карбишев. Німці схопили його пораненого. Про нього розповідав колишній командир вогневого взводу 1-ї батареї 361-гаубично-артилерійського полку 140-ї стрілецької дивізії лейтинант С.Г. Тончилов. «Карбишев вів себе гордо, незалежно. В ньому вбачалася сильна особистість, здавалося, що його не зламати. Вже потім ми тільки взнали, що це був знаменитий військовий інженер, доктор наук, генерал-лейтинант Д.М. Карбишев. Незадовго мене, Карбишева та інших офіцерів перевели в концтабір Хаммельбург. Потім Дмитра від нас забрали». Як відомо Карбишев був незламним. Переводили його з табору до табору (Замость, Майданек, Освенцим). І вже під кінець війни його закатували в концтаборі Маутхаузен.



У 1965-1966 рр. в районі концтабору на західній околиці міста було відкрито меморіальний комплекс «Жертвам фашизму» (скульптор Е.В. Дзинда, Ф.М. Бриж, архітектор Я.І. Назаркевич).

Пам’ятник розташований на місті знаходження жертв табору і представляє собою площу 80 на 50 м. Форма площі виникла із ситуаційних особливостей території. Композиція комплексу складається з дев’яти 12-ти метрової довжини могил і двох скульптур: «Скорботна мати» і «В’язень».

Серед широкого поля в небо вистрілює три різної висоти вертикалі із металевих труб, між яким, на піднятій над землею плиті стоїть фігура людини, висотою 5.5 м, зв’язаної колючим дротом, але не скореної.

Початком композиції є встановлена на видовженому постаменті при підході до площі, фігура скорботної матері – символічний образ матері, дружини, сестри. Композиція її похиленої постаті замкнута і спокійна. Це образ невмирущого життя, здатного воскреснути з попелу, вистояти всі випробування і розквітнути на землі новими веснами.

У 1975 році тут були перезахоронені останки трьох тисяч полонених бійців розстріляних у 1942 році.

Джерело


Залишити відповідь

Будьте першим!

avatar
  Підписатися  
Сповістити про