Понад рік Україна перебуває у вирі масштабної битви з московським агресором. Російський бліцкриг зазнав краху вже у перші дні вторгнення. Та війна триває і попереду українську націю чекає ще багато випробувань. Про те, чому Україна обов’язково переможе і про те, що заважає цю перемогу наблизити, розповідає голова Волинської «Свободи», депутат Волинської облради Анатолій Вітів.
- Пройшло більше року від повномасштабної військової агресії росії проти України. 24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення, ви опублікували допис у Фейсбук, де висловили впевненість в українській перемозі і подальшому краху російської державності. Наскільки ви були переконані в тому, що так станеться?
- Цей рік показав, що крім української нації жодна країна Європи зараз не могла б протистояти російській агресії, зупинити таку величезну військову машину. Українці не допустили в цій війні тих помилок, які раніше не раз коштували нам втратою держави. Це – роз’єднання і внутрішні чвари. В даній ситуації, безвідносно до мого особистого ставлення до президента і нинішньої влади, ми маємо неформальну суспільну угоду щодо необхідності перемоги. Незважаючи на багато недоліків у роботі влади, народ заряджений на перемогу над російським агресором. Багато людей, які раніше займали нейтральну чи байдужу позицію, ідентифікували себе українцями. Значно зріс рівень патріотизму у всіх без винятку куточках країни. Все більше українців спілкується українською мовою. Війна проти російських загарбників пробудила український дух та об’єднала націю.
Я переконаний: українців неможливо перемогти. Колишній лідер Ічкерії Джохар Дудаєв дав, напевно найбільш влучну оцінку українському народу. Він застерігав росію від нападу на Україну. І казав, що українці ніколи не змиряться з русифікацією та русизмом. Що росія помре, коли зійде українське сонце. Але до його порад не прислухалися. І тепер, хоче хтось чи ні, ми перебуваємо на магістральному шляху, який веде до розвалу нинішньої російської федерації. Ще рік тому путін грізно стукав кулачками по столі і погрожував провести денацифікацію та демілітаризацію України. А тепер вже бідкається, що росію хочуть розчленувати на частини і російський народ зникне як явище. А будуть московити, уральці, сибіряки чи якісь інші народності. Але це природній процес. Все, що утворене штучно, усі колоніальні імперії рано чи пізно розвалюються. І росія – не виняток.
- З іншого боку, на початку війни деякі ексрадники Офісу Президента висловлювали думки, що ось пройде два-три місяці і російська армія розвалиться. Але війна досі триває…
- Ті спікери говорили такі речі радше для самозаспокоєння і піару. Можливо б, війна вже б завершилася повним розгромом агресора і визволенням української території, якби українська влада усі ці роки працювала над забезпеченням обороноздатності держави. Порошенко за роки президентства багато говорив про мову, націю та віру, але мало робив. Для нього у пріоритеті були бізнесові справи, «Рошен», а не масове переозброєння армії. Те саме стосується й команди Зеленського. «Велике будівництво» перетворилося на «великі відкати». Про розробку ракет великої дальності, нових видів озброєння та закупівлю військової техніки забули. А потрібно було робити не «велике будівництво», а «велике переозброєння армії». Наша і іноземна розвідки не раз попереджали про загрозу нападу москви. Та влада відмахувалася від цього.
- Тобто, на вашу думку, якби ЗСУ фінансувалися і переозброювалися належним чином принаймні останні вісім років перед 2022 –им, вже зараз ми б наближалися до закінчення війни?
- Звичайно. Я переконаний у цьому. Україна здатна виробляти сучасні ракети, системи залпового вогню, танки, БМП, протитанкові комплекси, безпілотники та інші види озброєнь дуже високої якості. Одиничні українські екземпляри, які зараз використовують на полі бою, демонструють свою високу ефективність. Мова про «Нептун», «Стугну», «Вільху-М», «Вербу» та інші. Але цим ніхто не займався системно. Програми переозброєнь не фінансувалися. Підприємства військово-промислового комплексу простоювали чи працювали два дні на тиждень. За цих умов ми опинилися в критичній залежності від зовнішньої підтримки. Потрібно визнати, що без західної зброї, боєприпасів, фінансової допомоги нам довелося б дуже важко. Ключову роль у підтримці України в перші дні та тижні війни зіграла постать прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона. Він своєю харизмою і усвідомленням небезпеки, яку становить сучасна росія для всього цивілізованого світу, дав потужний імпульс для формування міжнародної коаліції. Потім підтягнулися інші. Друзі пізнаються у важкі часи. Маємо пам’ятати усіх, хто був з нами і увесь цей час допомагає боротися з російським імперіалізмом.
- Які ваші прогнози про перебіг війни у 2023 році?
- Мені важко робити якісь чіткі прогнози. Більше даних мають військові та відповідні спецслужби. Та по зміні риторики у москалів можу сказати: росія має великі проблеми. Економіка падає вниз. Санкції діють, хоча не так швидко, як ми того б хотіли. Можливості кремля фінансувати війну і забезпечувати свою армію зменшуються. Обмеження цін на нафту тільки у січні позбавило москву 8 млрд доларів доходів. Водночас, маємо розуміти: ми воюємо з особливою країною, в якій народ завжди був покірною бидломасою, ураженою імперськими амбіціями. Не треба забувати, що ми воюємо не з путіним, не з верхівкою кремля, а з російським диким народом, який шаленіє від крові і ненавидить все більш цивілізоване та розвинуте. Загарбницькі марення путіна знаходять широкий відгук серед росіян.
- Але в України є не тільки зовнішній, але й внутрішній ворог. Це – корупція. Як ви можете прокоментувати останні корупційні скандали, які сколихнули країну?
- На жаль в Україні жодна влада не боролася з корупцією. Народу пропонувалася бутафорія замість боротьби. Не можна побороти корупцію, коли центри прийняття корупційний рішень розташовані на вулиці Банковій. Коли усю правоохоронну систему держави курує заступник Офісу президента Олег Татаров, який в минулому переслідував активістів Євромайдану та підозрюється НАБУ у корупції. Коли більшість антикорупційних органів України уражені корупцією чи контролюються корупціонерами. Зараз навіть робляться спроби взяти під контроль НАБУ. Щойно уряд затвердив директором цієї антикорупційної установи Семена Кривоноса – колишнього очільника Державної інспекції архітектури та містобудування. За даними ЗМІ, новий голова НАБУ – близький до заступника глави Офісу президента Олексія Кулеби. У 2014 році СБУ розслідувала справу, в якій фігурував Семен Кривонос. У мене є великі сумніви, що з допомогою таких кадрових призначень можна побороти корупціюю. Сам себе не побореш.
Чим завершився корупційний яєчний скандал у Міноборони? Нічим. Просто познімали з посад деяких чиновників, які мало дотичні до скандалу. А де відповідальність міністрів? Ніхто навіть не був арештований. Все це вистава, розрахована на наївних виборців. Тоді якраз в Україну прибули гості з ЄС та з США. І владі потрібно було показати гарну картинку. Після завершення війни боротьба з корупцією буде основним завданням, яке потрібно вирішити Україні. Без цього усі спроби збудувати нову країну, відродити українську націю. забезпечити економічне зростання, військово-технологічну могутність і справедливість приречені. Ми усі в боргу перед нашими воїнами, які зараз на фронті. Перед родинами тих, чиї сини, доньки або батьки не повернулися з війни. Наші воїни ведуть боротьбу не для того, щоб після перемоги в державі нічого не змінилося. Щоб нею продовжували керувати олігархи та корупціонери різних мастей і посад. Якщо ми не подолаємо системну корупцію, Україна не відродиться як могутня держава. Потрібно розуміти: зараз американці і європейці закривають очі на багато моментів. Але це не значить, що вони не бачать розкрадань, які покриваються зверху. І що постійно терпітимуть ці неподобства.
- Вам не здається, що в Україні зараз функціонує паралельна система влади, в якій Офіс президента і його чиновники перебрали на себе невластиві функції?
- Зараз усі важелі управління державою знаходяться на Банковій. Особливу роль в керівництві країною відіграє глава Офісу президента Андрій Єрмак. Приведу нещодавній приклад. В Україну з візитом вперше в історії прибув міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Фейсал Аль Сауд. Для арабів статус, посада і ієрархія грають важливу роль. А тут на пресконференцію з міністром виходить по суті секретар президента Єрмак. Може ми щось пропустили і Єрмак у нас вже став міністром закордонних справ за сумісництвом? Чи в Україні змінили Конституцію та ввели посаду віцепрезидента? Мене обурює, коли заступники голови Офісу президента чи сам Єрмак перебрали на себе функції міністрів оборони, закордонних справ, керівників Генштабу і навіть самого президента. Вони коментують будь-які питання, які взагалі не відносяться до сфери їх компетенції. Балаканина клерків Офісу Президента, таких як Єрмак і Подоляк, заполонила інформаційний простір настільки, що майже неможливо знайти офіційну інформацію від профільних міністерств і органів. А медіапростір країни окупували «хороші рускі», які розповідають в ефірі «єдиного телемарафону» як українцям треба боротися за Україну.
- Корупційні скандали відбуваються не тільки на загальноукраїнському рівні. Наприкінці минулого року волинські підприємці нарікали на вимагання хабарів і непрозору роботу податкової служби. Чи вдалося вирішити цю проблему?
- Коли Волинська обласна рада приймала звернення щодо свавілля у роботі податкової до антикорупційних органів, я мав великий сумнів, що воно дасть позитивний ефект. Проблема не в податковій службі Волинської області, а у всій Державній податковій службі України. Проблема у тих людях, які курують роботу податкової системи держави в Офісі президента. Не вирішивши її там, ми не вирішимо її ніколи. Ця ситуація нагадує мені період Кучми-Медведчука, коли всіляко тиснули на бізнес, вилучаючи у нього обігові кошти і вимагаючи хабарі за вирішення штучних проблем. Зараз робиться те саме. Але у нас йде війна. Влада навпаки мала б всіляко підтримувати дрібний і середній бізнес, дякувати йому за роботу в такий важкий час. А його починають оббирати. Бо комусь не вистачає грошей на нову віллу чи авто класу люкс. Боротьба з корупцією починається зверху. Бо туди стікаються всі корупційні потоки і побори знизу. Але президент Зеленський чомусь не бачить або не хоче помічати цю проблему. Навпаки, каже, що усі корупціонери виїхали з України, чи що корупція у нас носить несистемний характер. Та українці думають зовсім інакше.
- Незвичним видався процес ухвалення бюджету області на 2023 рік, який був прийнятий поза обласною радою. Чому так сталося?
- Вважаю такий спосіб ухвалення бюджету неправильним. Не може голова обласної адміністрації, навіть у воєнний час, самочинно приймати бюджет області без відома депутатів. Якщо слідувати такій логіці, то наступним кроком можна розпускати місцеве самоврядування і впроваджувати правління намісників. Але за що ми тоді боремось? Ось зараз на сесію обласної ради виносять звіт про використання бюджету. Будемо дивитися, як адміністрація розпоряджається коштами платників податків. Громада обрала депутатів, щоб вони представляли її інтереси. Бо існують не лише юридичні, а й політичні і моральні аспекти. Важливо, щоб усі гілки влади і громада взаємодіяли між собою на умовах своєрідного суспільного договору. Якби голова обласної військової адміністрації Юрій Погуляйко розумів такі моменти, він би міг хоча б винести проєкт бюджету на обговорення обранців громади. Одноособового правління одного чиновника на Волині ніколи не буде. Це мав би розуміти очільник ОДА, якому, до речі, рада раніше висловлювала недовіру. Завдання голови адміністрації – пошук і налагодження співпраці, а не демарші.
- 2 лютого у Луцьку відбувся захід, який його організатори назвали «днем визволення Луцька». Він викликав жорстку реакцію частини суспільства. Чому в Луцьку досі відзначають такі дати?
- Мені це абсолютно незрозуміло. Бо це повний маразм. Що відбулося 2 лютого 1944 року? Один окупант – російсько-совєтський – прийшов на зміну іншому окупанту – німецькому. Це ті самі «визволителі», які розстрілювали лучан біля стін Луцької тюрми у червні 1941 року. Історична шизофренія продовжує керувати діями окремих волинських посадовців. На 9 році війни з росією волинські чиновники продовжують нести квіти загарбникам, яких чомусь вперто величають "визволителями". 2 лютого відбулося "визволення" Луцька ким? Предками тих, чиї нащадки зараз влаштовують новий геноцид української нації? Які вбивають українців і прагнуть знищити нашу країну.
Україна платить страшну ціну в битві із споконвічним ворогом. А в нас досі знаходяться ті, хто живе міфами, річницями і датами, встановленими російськими окупантами. Зараз росіяни встановлюють такі ж дати освобожденія" у населених пунктах України, які вони загарбали. Невже не зрозуміло, що усі московські дати "визволення" є нічим іншим як датами поневолення для української нації? Досить відзначати те, чого ніколи не було, жити в московській історичній системі координат. Коли нарешті до свідомості наших чиновників дійде розуміння, що це - злочин проти пам'яті сотень загиблих українців, яких зараз привозять на Волинь. Вони віддали своє життя, захищаючи Україну від "рускіх освободітелей". А в нас цим "асвабадітелям" несуть квіти. Сподіваюсь, 2 лютого 2023 року стане останнім днем, коли на офіційному рівні відзначали «визволення» Луцька. І в майбутньому ми будемо святкувати визволення України з-під московської окупації.
- Кілька місяців тому суспільство стало свідком масових обшуків у церквах московського патріархату. Почали ширитися чутки про можливу заборону діяльності цієї структури в Україні. Та зараз усі вони майже припинилися. У чому справа?
- Немає системної роботи. Важко говорити, яку реальну мету переслідувала влада, коли влаштовували маски-шоу в церквах, підконтрольних московському патріархату. Ми ж чудово розуміємо, що московський патріархат в Україні – це носій ідей «руского міра», нашпигований ворогами України і агентами ФСБ. Така структура в Україні діяти не повинна. Коли почалися перші обшуки, народ загорівся ентузіазмом. Мовляв, нарешті цю релігійно-пропагандистську інституцію заборонять. Але обшуки пройшли, а справа з місця не зрушила. Хоча у парламенті є готові закони про заборону діяльності МП в Україні. Один з них зареєстрований нардепом від «Свободи» Оксаною Савчук. Та всі ці законопроєкти парламентська більшість «Слуг народу» не поспішає виносити на голосування. У мене складається враження, що влада хотіла з позиції сили домовитися з московськими попами, а не закрити цю церкву. Відверто кажучи, серед наших топ-чиновників в Офісі президента та у Верховній Раді досі є багато прихильників московського патріархату. Але залишити московський патріархат означає залишити інкубатор ідеології «руского міра» в Україні.
Окремо скажу про Волинь. У ЗМІ було багато уваги Києво-Печерській та Почаївській Лаврі. Але з інформаційного простору чомусь випав Зимненський монастир, який контролюється московським патріархатом. Він також має перейти до української церкви. Нагадаю, у цей монастир регулярно навідувався кум Путіна Медведчук з дружиною. Сам храм щедро фінансувався відомими проросійськими політиками. Для їх прийому там збудували навіть вертолітний майданчик. На Волині у власності московського патріархату є близько 500 церков. Усі вони мають стати українськими.
- Через рік після початку повномасштабної війни що, на вашу думку, є найчіткішим підтвердженням, що Україна переможе?
- 90% українців, згідно даних останніх соціологічних досліджень, не бажають, щоб ми відмовилися навіть від клаптика нашої землі. Ці цифри говорять самі за себе. Коли мова йде про мир ціною втрати територій чи про перемогу, народ обирає перемогу. Це світогляд нації-переможця. Такий народ перемогти неможливо.
Спілкувався Петро Герасименко
