Захисники Бахмута ціною неймовірних зусиль стримують наступ російської армії, проте дедалі більше розмов про те, чи доведеться ЗСУ відступити.
Останніми днями росіяни активно розповідають про успіхи у найгарячішій точці війни. Їм дійсно вдалось дещо просунутись на півночі міста. Вони загрожують останнім шляхам постачання гарнізону.
З іншого боку, керівництво України та ЗСУ поки що команд на відступ не давали, а в міноборони кажуть, що надсилають туди підкріплення.
Колишній депутат Верховної Ради від "Свободи", а нині солдат-гранатометник 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Юрій Сиротюк просто з позицій у Бахмуті розповів ВВС News Україна про ситуацію з обороною міста.
Постачання є, говорити, що місто оточене, не можна
ВВС: Як у вас ситуація, вона погіршилась чи покращилась за останні кілька днів? Росіяни наступають з півночі, є багато коментарів про можливе оточення…
Юрій Сиротюк: Я солдат-гранатометник і бачу фронт крізь приціл свого гранатомета на тій ділянці, де я перебуваю. Тут не завжди знаю, що відбувається на флангах чи сусідній вулиці, не те, що у всьому місті.
Наша бригада займає південну ділянку фронту Бахмуту - це так звана локація "літачок", при в'їзді з села Іванівське, де ворог намагався перерізати трасу Костянтинівка-Бахмут.
На нашому напрямку противник наступав крайні тижні і дістав серйозного "тягла". Востаннє позавчора (розмова записана ввечері 1 березня - Ред) була серйозна дискотека цілий день - артилерійські обстріли і піхотна атака, яка захлинулась.
Потім знову артилерійська атака. Зараз на нашій ділянці ситуація стабілізована. Тобто південний фланг Бахмута - ситуація умовно спокійна, постійні обстріли і атаки, але ми тримаємо позиції.
Вже тиждень нас лякають, що вони вийдуть до літачка і переріжуть трасу. Але крім кількох дач, ярку в лісі і кладовища, яке там розташоване на підступах до міста, вони нічого не взяли.
Знаю, що складніша ситуація на сході міста - за річкою Бахмуткою - там міські бої, ворог намагається підійти до річки. Непроста ситуація на північній частині фронту, там, де ворог раніше захопив Соледар і Парасковіївку.
Звідти ворог дійсно пре, остання асфальтна траса на Хромове і Часів Яр, яка донедавна була основною для підвезення боєкомплекту і ротації особового складу, вже під вогневим ураженням противника. Але траса захована за горбом, тому хоч і побита градами і артилерією, але возити можна. Тому говорити, що до міста не можна доїхати і місто оточене - не можна.
Ситуація складна, кулі літають з трьох боків, не завжди розумієш, що відбувається, але ситуація робоча. Не важча, ніж була за останні місяці війни.
ВВС: Тобто триматись у місті ще можна і постачання все ж таки є?
Ю.С.: У Бахмуті, за моєю суб'єктивною оцінкою, триматись можна. Працюємо спокійно. Інша проблема, що у нас зараз відчувається брак боєкомплекту і снарядний голод, а через це страждає піхота.
При такій щільності вогню і близькості до ворога є поранені і контужені. Погода призвела до того, що багато хворих стало, вірусняк якийсь ходить. Але думаю, що противник, який наступає по шию в болоті, а зараз тут болото неймовірне, почувається значно гірше.
ВВС: Кому болота грають більше на руку?
Ю.С.: Нам звичайно, ми обладнали свої позиції добре в місті. Грілки ноги гріють, є можливість себе нормально почувати. А ворог біжить, падає в болото. Якщо у нас половина людей з температурою та кашлем, то уявляю, що там відбувається в них.
Тут ми ще маємо можливість рухатись по асфальту, є підвали, ворогу набагато важче.
Тому з мого враження на моїй ділянці фронту і з нещодавнього візиту командувача угрупованням військ Сирського видається, що ніхто не збирається відходити. І сенсу здавати немає. Ми сидимо в місті на нашій ділянці фронту, а ворог сидить в полі. Що на півночі і сході - мені казати складно. Стрілецький бій йде постійно.
Відчуваємо дефіцит боєприпасів
ВВС: Ви кажете про дефіцит боєкомплекту. Це через перерізання останньої асфальтної траси через Хромове?
Ю.С.: Ні, це не пов'язане з дорогами, підвіз нормальний, їздимо в принципі спокійно, але так, щоб ворог не бачив - у сутінках.
Підвіз гарний, навіть до того доходить, що гаряча їжа підвозиться. Іде вивезення поранених і ротація. Бо без ротацій важко перебувати постійно, солдатів возять у найближчі села хоча б помитись.
Але є загальний брак боєкомплекту, він відчувається вже декілька місяців. Ми працюємо на американському автоматичному гранатометі МК-19, це аналог радянського АГС, але потужніший.
Якщо влітку в боях за Майорськ ми в середньому випускали по 300 гранат на день, то зараз ми можемо дозволити 30 на день. Економимо кожну гранату.
Використання наших гранатометів дозволяє відсікати ворога від передових позицій і створювати вогневий вал. Якби ми могли працювати постійно, то на відтинку у півтора кілометра ми б закривали весь фронт, ніхто і голови б не підняв. Розумієте, навіть на міномет на день дають всього п'ять мін.
Ми чуємо, що йде бій, є потреба в підтримці вогневій, а ми не можемо зробити, бо економимо набої.
Смішно, що Пригожин жаліється на щось з боєкомплектом, маючи перевагу в артилерії п'ять до одного.
ВВС: Таке зараз співвідношення у вас по артилерії?
Ю.С.: Так, на їхню користь.
До зброї радянських зразків боєкомплект вже давно закінчився, а зараз вже є криза з боєкомплектом західного зразка - в артилерійських снарядах, гранатах і так далі. Зі стрілецькою зброєю таких проблем немає.
Кулемети і все інше працює, все для ближнього бою є. Але ближній бій є великою загрозою для піхоти. Коли працює гарно артилерія і міномети, то у ворога шансів немає.
Саме через снарядний голод ворог може продавлювати наші позиції. І це не пов'язано з під'їздами.
ВВС: Як вам це пояснюють? Звідки снарядний голод?
Ю.С.: Думаю, що кількість боєкомплекту не встигає поповнюватись партнерами чи є проблеми з логістикою. Бо влітку ми мали безліміт.
Але стверджую, що чутки про перерізання повне всіх трас і оточення - це фантазії ворога.
ВВС: Заступниця міністра оборони Ганна Маляр каже, що надсилається потужне підкріплення у Бахмут. Ви це бачите?
Ю.С.: Тут є інша проблема щодо підкріплення. Ми зіткнулись з нею у боях в містах і на складних ділянках фронту. Коли є багато різних підрозділів, важлива не кількість, а мотивованість. Важлива присутність підрозділів, які готові тримати стрілецький бій і не відступати.
Філософія нашого підрозділу така, що якщо втрачаємо позицію якусь (спостережний пункт), то маємо відбити її. Тому на півдні, де була місяць тому складна ситуація і траса Костянтинівка-Бахмут першою була під вогневим ураженням, зараз все налагодилось.
Біля нас стоять десантники і азовці, ситуацію вирівняли, відчуваємо себе комфортно. Є складність, коли нові підрозділи приходять на ці місця, тоді буває відсутність координації. Це стає найбільшою проблемою.
Тоді найменша паніка створює рух і відступ. Бо коли ти стоїш міцно, а суміжний підрозділ відступає, ти мусиш теж відступити, щоб вирівняти лінію.
Краще сидіти в місті і обороняти його, ніж сидіти в полі і болоті
ВВС: Ви кажете про постійні ближні бої. Хто з того боку у росіян переважно? Кадрова армія, мобілізовані, вагнерівців менше?
Ю.С.: Рідко трапляється нагода з ними поговорити. На Соледарі і на півночі Бахмута - там були переважно "вагнера". Ми це бачили по перехопленнях і дурній тактиці.
Коли на вас біжить на відкритій місцевості по полю за 500 метрів отара чи орда. Вони біжать, ми бачимо, що шансів у них взагалі немає. Ми кулеметами і гранатометами косимо всіх.
Ми розуміли, що це зеки, яких гнали на забій, щоб виявити наші вогневі позиції. Ми їх косили, це була ненормальна війна, як в тирі, а вже потім йшли специ, які грамотного працювали.
Зараз на півдні ми бачимо, що тут не ті нарвані. З нашого південного напрямку, як бачимо, йдуть збройні сили Росії та мобіки.
Проблеми свіжих мобілізованих, що в них, що в нас, однакові. Необстріляні солдати перші пару місяців слабо боєздатні. Рідко, що людина без досвіду може себе проявити. Треба, щоб це стало, як робота.
Якщо я спершу боявся, коли прилітала перша міна, то зараз - ну, прилетіла міна. Вже думаєш, як прибити ворога.
Тому у росіян проблеми будуть посилюватись зі збільшенням кількості мобілізованих. Але і в нас так само.
ВВС: Чи можна ще утримувати Бахмут? Не краще відійти і зекономити людський ресурс?
Ю.С.: Якщо я солдат і почну мислити, як генерал, то буде бардак. Стратегічне рішення утримувати чи не утримувати Бахмут має ухвалювати керівництво.
Для себе я розумію так, що краще сидіти в місті і обороняти його. Ніж сидіти в полі і болоті. Росіянам потрібен пропагандистський ефект. Якщо вони візьмуть місто, це посилить їхні апетити. Тому я б не давав їм такого подарунка. Бо кожне взяте село українське є для них подарунком.
З іншого боку, Бахмут розташований у низовині, воно не найкраще для оборони. "Фортеця Бахмут" - це метафізичне порівняння. Ніякого підвищення немає, панівні висоти стоять за містом з нашого боку. Там підготовлена друга серйозна лінія оборони з бетонними дзотами. Не знаю, як росіяни будуть далі рухатись, буде важко.
Тому тут є дві позиції, а рішення за керівництвом. Але поки що ми можемо триматись, є підвіз боєкомплекту і живої сили, ми тримати Бахмут можемо. Проблем не бачу.
Я б навіть тримав Бахмут, адже у Путіна маніакальна ідея його взяти. Він просто по-дурному знищує живу силу, яку може використати десь в іншому місці. Замість походу на Київ, на Харків чи Суми, він безбожно знищує свій наступальний потенціал бід Бахмутом. В цьому плані треба виконувати таку функцію міста.
Звісно, нас непокоїть північний фланг, дорога на Хромове. Бо так, поки що вона проїзна, користуємось нею. Але якщо вони підсунуться близько і будуть вести прицільно вогонь, то будуть проблеми.
Але зараз моє солдатське відчуття таке - поки що ми Бахмут тримати можемо. І не треба давати подарунків Путіну.
Більше того, якщо ми збираємось потім контрнаступати на Донбасі, то Бахмут - це дуже непогане місце для контрнаступу. Попереду за 30 км Дебальцеве - ключовий пункт сполучення між Донецьком і Луганськом. Звідси можна швидко розрізати угрупування ворога. Звідси і на Лисичанськ можна іти, а правіше на Горлівку можна загрожувати.
Тому, якщо є ідея колись контрнаступати, я б Бахмут утримував.
Так само треба розуміти, що утримувати місто і відбивати, це різні рівні втрат. Якщо ми ухвалимо тактичне рішення відступити з Бахмута і зайняти підготовлені позиції на панівних висотах за Бахмутом, то зможемо, як у більярді, знищувати противника. Ми б сиділи на горбочках і їх знищували. Але якщо ми захочемо відбивати Бахмут потім, то будуть у нас великі жертви.
Тому якщо ЗСУ планують повертати Донбас, то міста здавати не можна, їх дуже важко буде відбивати.
Росіяни втрачають утричі більше за нас
ВВС: Які зараз враження, як співвідносяться втрати ЗСУ та росіян?
Ю.С.: У росіян в рази більші. У нас були випадки, коли ми втрачали маленькі спостережні пункти. З нашого боку було з пораненими і полоненими сім людей, а з їхнього боку лежали двадцять трупів. Втрати десь три до одного. Якби снарядного голоду не було, втрати б у нас були ще менші.
Якщо не працює арта і міномети, то страждає піхота.
ВВС: Можливо, що економлять до наступу?
Ю.С.: Для наступу треба економити людей. Війну виграють не "леопарди", а люди мотивовані. Головне завдання - зберегти високу мотивацію армії і підтримку суспільства. В Україні гаразд все з другим, підтримка суспільства є, але є інша штука - підтримка боєздатності армії.
Якщо наше керівництво буде ухвалювати рішення, як російське, економити танки і артилерію, а кидати в бій живу силу, така армія довго не провоює.
Техніки у нас стає більше, колись ми воювали тільки на пікапах, а зараз істотно збільшилась кількість закордонної техніки, але набоїв до неї мало.
Я вже в Бахмуті нарешті працював з броньовика закордонного. На башті встановлений гранатомет, безпечно під'їхали до позиції, відстрілявся і безпечно повертаєшся. Але без снарядів толку з цього.
Я не хочу думати, що хтось ризикує моїм життям, щоб зекономити для контрнаступу. Думаю, що так склалась ситуація, основні поставки будуть пізніше, а ми використали більше, ніж планувалось.