Повномасштабна війна росії проти України актуалізувала питання очищення публічного простору від рештків російського імперського панування. Монументи, які прославляють російську військову машину, вулиці, які возвеличують діячів "руского міра", ще досі присутні на Волині. Ми вирішили поцікавитися, що про це думають відомі волиняни.
Володимир Карпук, народний депутат 5 та 6-го скликань Верховної Ради України.
"Цілковито підтримую дерусифікацію публічного простору в Україні та на Волині. Фейкова російська історія і фейкові російські герої мають зникнути. У нас цей процес відбувався давно, але надто розтягнувся у часі. Досі є імена та символи, які не мають жодного відношення до України. А якщо й мають, то у негативному контексті. В Україні навіть існують пам'ятники на честь катів українського народу. Маю на увазі меморіал на честь Полтавської битви у Полтаві.
Переконаний: у нас є на честь кого назвати вулиці і є кому ставити пам'ятники. Чому ми досі не позбулися реліктів російського впливу? Певно, не вистачало політичної волі. Потрібні були якісь політичні катаклізми, щоб влада почала діяти чи справу взяв у свої руки народ. Так було під час Революції гідності, яка спричинила масовий лєнінопад по країні. Зараз має бути новий поштовх і остаточне очищення".
Юрій Поліщук, перший заступник голови Волинської облради, фракція ВО "Свобода".
"Коли окупант приходить на чужу землю, він приносить з собою власну ідеологію та ідентичність. Вулиці, названі на честь загарбників та представників "руского міра", монументи, поставлені для прославлення воєнної могутності росії - це символи російського панування. Це маркери колоніального підкореного статусу України. З часу відновлення незалежності пройшло понад 30 років, а ми досі не позбулися потворного впливу московської імперії. Процес деколонізації української свідомсті і публічного простору був надто повільним. "Рускій мір" з усіх сил намагався втримати Україну в орбіті свого впливу. І робив це в тому числі через російську мову, російські монументи, назви вулиць та площ, російську музику, фільми медіа та книги.
Ми бачимо як на тимчасово окупованих українських територіях росіяни поспішають встановити свої прапори та зруйнувати українські пам'ятники. Окупанти воюють не лише з живими українцями. Вони стирають українську історію та українських героїв. Прагнуть повернути час назад. Якщо ми хочемо назавжди попрощатися з "рускім міром", маємо пройти справжнє очищення від його реліктів. Демонтувати монументи, які прославляють мілітаристський дух агресора, перейменувати вулиці, які носять імена діячів ворожої держави. Це потрібно було зробити відразу після відновлення незалежності. Можливо, тоді б не було повномасштбаного російського вторгнення. Та краще пізно, ніж ніколи".
Андрій Криштальський, письменник, журналіст, видавець, громадський діяч.
"Маємо позбутися усього, що пов'язує Україну з росією. На часі - перейменування вулиць та топономіки. Те саме стосується російських воєначальників різних часів, котрі ще присутні у назвах вулиць та площ. Також слід повністю десакралізувати червоних партизан. На Волині ці партизани вели боротьбу з УПА і складалися з агентів НКВД. Їхня участь у Другій світовій - суцільна брехня.
Хто такий Пушкін для України? Це придворний поет, який прославляв велич ворожої країни - російської імперії і засуджував Івана Мазепу. То чому ми маємо зберігати пам'ять про нього? Аналогічний підхід має бути й до інших численних представників "руского міра". Можна дискутувати буквально по кількох прізвищах, які не асоціюються з росією як такою. А загалом потрібно позбутися усього російського та совєтського спадку. Зняти з наших площ усі радянські танки і символи російської воєнщини. Демонтувати стели на честь "російських совєтських визволителів", яких є чимало по наших селах. Бо коли наші воїни повернуться додому, вони не зможуть спокійно дивитися на монументи держави-агресора".
Валентин Малиновський, доктор політичних наук, професор ЛНТУ.
"Час розірвати будь-який зв'язок з росією, щоб ніщо не нагадувало українцям період панування держави-терориста. Але ми навіть декомунізацію не завершили до кінця. Так, більшість вулиць перейменована. Так, більшість монументів комуністично-радянського періоду знесена. Але не всі. На Волині досі є монументи рядянській армії. Особисто я не очікував, що в населених пунктах області ще збереглося так багато совєтської символіки. Ми очищаємось від спадку російського панування надто повільно. Іноді через напівкроки, невпевнено. А так не має бути.
Підтримую перейменування вулиць, які несуть відбиток російського імперського минулого. Хоча вулицю академіка Сахарова я б лишив як виняток. Також слід прибрати назви, які честь російських та білоруських міст, якщо такі існують. Росія і Білорусь - співучасники злочинного нападу на Україну. У нас є багато українських героїв, на честь яких потрібно називати вулиці"
Валерій Семенюк, голова громадської організації "Волинська ветеранська спілка політв'язнів і репресованих".
"Наявність тоталітарних назв на вулицях наших міст і сіл - це не просто пережитки минулого. Це такі самі "мітки" для московського агресора, як і російська мова, бо за ними на ці території йдуть "русскій мір" та російські танки. Маємо зрозуміти, що чужинські назви - це питання чужорідної нам ідентичності, мови, культури, традиційних українських цінностей. В умовах повномасштабної війни з московським агресором, який здійснює новітній геноцид української нації, - це неприпустимі речі.
Маємо боронити свою ідентичність і нарешті звільнитися від цієї тоталітарної спадщини, цього постколоніального минулого. Цілі покоління замордованих українських політв'язнів і репресованих закликають нас з небес звільнитися від цього чужинського ідеологічного ярма. Наші вулиці, школи і сквери мають носити імена українських Героїв".
Юрій Зилюк, журналіст, літератор, член Національних спілок журналістів та письменників.
"Дерусифікація української мови неможлива без дерусифікації наших вітчизняних топонімів. Адже з назв вулиць, сіл та міст починається ідентифікація громадянина зі своїм краєм, державою. Як волинянин з діда-прадіда, лучанин і нині бачу засилля російських топонімів у рідному місті, оскільки живу на вулиці Макарова з дотичною до неї вулицею Рилєєва і ще нещодавно перпендикулярною вулицею Шевцової. І це після восьми років війни з нашим північним сусідом. Тож давайте позбавляти рідну Волинь від таких ознак "руского міра".
Спілкувався Петро Герасименко
