image
 |  445 18 Січня 2019 | 17:07

Чому демографічна криза може бути більшою проблемою навіть за війну і стагнацію економіки?

Найбільшою проблемою країни є така, вирішення якої неможливе в рамках стандартного виборчого циклу. Тому переважна більшість політиків і партій не концентруються на ній. Біда в тому, що без її подолання, позитивний прорив України практично неможливий.

Серед численних класифікацій партій та політиків є підхід, який ділить їх на авангардні та референтні.

Перші – намагаються вести за собою і міняти громадську думку під власне бачення. Другі – підлаштовуються під громадську думку і говорять виключно або переважно про те, що актуальним вже вважається у суспільстві.

Сьогодні в Україні триває парад референтних політиків. Авангардні або близькі до того потопають у цій повені.

Звучить дещо спрощено, але цій темі можна присвятити окремий текст, і не один.

Які на сьогодні найбільш актуальні для України проблеми? Точніше для українців. Візьміть будь-яку соціологію, яка містить в собі питання про мотивації, страхи, ставлення до конкретних процесів. Наприклад, дослідження "Рейтингу" від 26 грудня минулого року.

 ІЛЮСТРАЦІЯ НАДАНА ОЛЕКСАНДРОМ СОЛОНЬКОМ

Війна, корупція? Безумовно. Але: це стосовно проблем для країни. А особисті проблеми? Тарифи, зарплати, пенсії. Нового за останні роки мало.

Трагедія полягає серед іншого в тому, що без вирішення актуальних проблем для держави, неможливо вирішити проблеми актуальні персонально для громадянина. Проте референтні політики нечасто зважають на логіку. Тому охоче обіцяють друге навіть без першого.

І питання не лише в зниженні ціни на газ в 4 рази. Питання в послідовності процесів. Наприклад, чи можливе якісне медичне обслуговування без можливості отримати якісну освіту? Де мають взятися якісні кадри, які будуть надавати якісні послуги? А як же відповідний рівень оплати роботи щодо надання цих послуг?

Проте ми вже починаємо ускладнювати. А це погано для сприйняття, бо складних відповідей виборець сприймати не поспішає. В основній масі.

Війна, олігархічна економіка, елітарна корупція як спосіб життя і мислення державної еліти, зношена інфраструктура, порушення соціальних зв'язків тощо. Перед Україною стоять страшні виклики. Але: відповісти на них неможливо, не розуміючи, що є щось ще більш глобальне і складне - надвиклик, супервиклик. Називайте, як хочете.

Загальна втрата потенціалу людського розвитку, розвитку нації, а отже, і країни.

Демографічна катастрофа.

Еміграція, про яку багато політиків почали говорити, лише коли в ЗМІ почали піднімати актуальність питання, це лише одна грань. Їх суттєво більше.

Деякі експерти стверджують, що до 2050 року нас залишиться 28 мільйонів. Щороку з карти України зникає якийсь Луцьк чи Біла Церква. Кількість вмирає, якість емігрує. Переважно так.

Основні проблеми, які спричинили людську кровотечу (спрощено, знову ж таки):

  • Перманентна політична криза;
  • Економічна криза і низький рівень соціальної захищеності, конфлікт між поколіннями;
  • Війна;
  • Масова міграція;
  • Низка історичних причин, взаємна недовіра.

Аналітики стверджують, що без урахування окупованих Росією територій в Україні проживає від 32 до 36 мільйонів осіб. Хоча у 2005 році науковці прогнозували 36 мільйонів населення до 2026 року. З них додану вартість створюють 10 мільйонів.

Вікова структура населення змінюється в бік старіння, кожне наступне покоління працюватиме більше, щоб заробляти принаймні не менше.

Від 6 до 8 мільйонів українців працюють за кордоном. Передусім емігрує молодь. За десять років кількість українських студентів у Польщі зросла більш, ніж в 10 разів.

Зростає рівень смертності.

При цьому про перепис у владі ніхто і не думає, а парламент не зміг призначити нещасні слухання про демографічну ситуацію.

У питанні демографії мова йде і про кількість і про якість. Чому демографічна криза може бути більшою проблемою навіть за війну і стагнацію економіки? Давайте проведемо лінії зв'язку між викликами і супервикликом.

Війна.

Війну треба вигравати. Гібридними методами чи ні, але порятунок держави залежить від перемоги чи поразки у війні з Росією. Збройний конфлікт, ідеологічний, економічне протистояння.

Отож хтось має захищати країну зі зброєю, хтось - планувати заходи оборони. Одні повинні розробляти зброю та інші технічні засоби, інші - наповнювати ідеологічне протистояння вдалими смислами, створювати новітні інструменти для перемоги над ідеологічною машиною ворога.

І кількість, і якість кадрів. Навіть високотехнологічна армія потребує людей.

Економіка.

Має бути внутрішній ринок. Хтось повинен споживати та купувати товари і послуги. Від підгузків до квитків у кіно. Щоб українські фільми могли бути комерційно успішними без вливань державних грошей. Є різниця між тим, чи купує 30 мільйонів осіб, а чи 50 або ж 80? Звісно є!

Місцевий виробник перед виходом на зовнішні ринки має міцнішу опору тут на місці, і потреба в пошуку хитромудрих схем дотування від держави спадає. Конкуренція набуває свого справжнього змісту.

Це про кількість. Тепер про якість.

Хтось має виробляти для споживача. Розробляти нове, впроваджувати інновації, творити. Рівень інноваційності напряму залежить від щільності населення і соціальних з'язків. В Україні все це йде на спад.

В той час, як демографічне зростання є однією з умов економічного розвитку і навпаки – економічний розвиток створює умови для демографічного зростання. Замкнене коло. Мало хто пропонує хоч якісь відповіді, як з нього вибратися. Не підвищення зарплати на 300 гривень тут і зараз, а створення умов для гідного життя, самореалізації.

Власний проект.

Серед українських філософів стає модним дискутувати про здатність України на власний цивілізаційний проект, як фронтиру. Мовляв, щоб нас не роздирали інші цивілізації, потрібно створити свою.

Так от, щоб цим займатися, потрібно мати належний рівень людського потенціалу. Можна в це поняття вкладати різний сенс, але давайте звернемося до існуючого бачення. До прикладу, в ООН визначили Індекс людського потенціалу, який складається з трьох основних показників:

  • Довголіття населення;
  • Рівень грамотності (4 % населення вважає питання якісної освіти одним з головних);
  • Рівень життя (національний валовий дохід).

Будувати економіку, культуру, науку мають люди. В Україні має вирости потрібна кількість і якість вчених, художників, військових, спортсменів, підприємців, програмістів, лікарів, представників професій майбутнього, політиків врешті-решт. Вони мають створювати омріяний проект.

Держава, яка в згаданому індексі ООН плететься ближче до сотого місця у світі, навряд чи претендує на розбудову успішного передового проекту.

*** 

Якість виходить із кількості, а тут у нас повний провал. Триває невпинна депопуляція.

Можна звісно кивати в бік ЄС, мовляв, і там криза, та сидіти, склавши руки. Це якщо брати приклад з нинішньої влади. А можна шукати вихід.

Серед політичних програм партій я знайшов одну-єдину, яка демонструє хоч подекуди комплексний підхід до проблеми. Дехто каже лише про окремі її грані. Для цього масштаб катастрофи треба розуміти. Це вже крок до вирішення.

Тут виникає ще проблема. Вирішення такого надзавдання виходить за межі одного виборчого циклу і навіть двох. А це вже великий мінус для політиків, які можуть не отримати електоральних дивідендів завдяки цьому питанню. Яка для влади різниця, що до 2050 року кількість пенсіонерів у структурі населення збільшиться з 20% до 30%? Це ж буде в 2050, а вибори треба зараз проводити і вигравати.

Особисто мені як громадянину і виборцю передусім буде цікаво голосувати за того кандидата/партію, які будуть пропонувати хоч якийсь притомний підхід до зупинення демографічної катастрофи, а не лише опікуватися питаннями, які актуальні для виборця зараз.

Не кожен виборець є науковцем чи спеціалістом у певній галузі, яка дозволяє орієнтуватися на те, що нас чекає років за 15-20. Проте, це не означає, що такі питання варто оминати у формуванні політичної пропозиції для українців.

І на завершення. Зменшення кількості та щільності населення звільняє життєвий простір. Враховуючи зміни в світі, вільним він не залишиться. Займуть або мігранти, або Росія. І не варто дивитися на їхні проблеми в Сибіру та з Китаєм. Ліпше подивіться на те, як вони змінюють склад населення в Криму.

Подібні зауваження викликають або нерозуміння, або іронічні посмішки у представників провладних політсил. Пам'ятаю, у 2008 році під час війни в Грузії, твердження про те, що Україна - наступна, викликало такі ж усмішки.

Олександр Солонько, політичний аналітик, громадський активіст

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити