Про це 23 травня 2018 року повідомляє сайт «Gazeta.ua».
Пам'ятник звели біля батьківської хати, де зараз стоїть будинок-музей засновника Народного Руху. 2006 року будинок реставрували, а у дворі встановили бронзовий монумент.
Подзвонили о шостій ранку люди, які йшли на базар, – розповідає директор музею Василь Стрижиус. – Розповіли про крадіжку. Я точно не знаю, чи все погруддя було із бронзи, чи лише було оббите нею. В переліку цінностей написано «бронзове погруддя».
Родичі В'ячеслава Чорновола не вірять у версію політичної диверсії.
Це звичайна дикість, тупий примітивізм, – каже син Тарас Чорновіл. – Украли, бо цінний метал. Тут крали й раніше. Коли реставрували хату, то писали в документах, що пісок возять аж з-під Києва. Хоча насправді везли із кар'єра, що в кінці села. У влади саме таке ставлення до Чорновола. У грудні минулого року, коли йому виповнилося 80 років, перетелефонували мені й спитали, чи можна використати на білбордах якісь цитати батька. Я здивувався. Запитав: «Це все, що ви можете зробити для батька?». Тому не дивуюся, що дійшло до такого фіналу.
Сільський голова Вільхівця Тетяна Колосенко упевнена, що це зробили приїжджі.
У нас є люди, які збирають метал. Є серед них і асоціальні типи. Але вони такого нізащо не зробили би. Пам'ятник стояв із 2006 року й ніхто нічого не чіпав. Я бачила, як собака повів поліцейських до дороги. Тут же траса Золотоноша-Умань в п'яти метрах від паркану. Значить, погрузили на машину й вивезли.
Коли пішли масові крадіжки з могил та пам'ятників, влада мала би насторожитися, – стверджує Валентина Максимівна, сестра Чорновола. – У Корсуні вкрали металевий надгробок Сошенка. У Шевченковому крали юного пастуха-Тараса. У Каневі здерли дошку з Успенського собору. Було ясно, що доберуться й до Чорновола. Область виділила кошти на сигналізацію у музеї, але працівники самі її відключили. Річ у тім, що музей стоїть біля дороги. Вночі машина проїде, стіни задвигтять, і сигналізація пищить на все село. Сусіди дзвонять до працівниці й просять виключити. Та кілька разів бігала, але ж це людині набридне. Приміщення опалювали електрикою. На ніч дівчата йшли й відключали опалення. Зранку по стінах бігла вода. Згнила підлога і її довелося перестеляти знову. Розлізлися рушники. Якби був сторож, він би топив усю ніч. Може б, у разі чого, і стрельнув із дробовика в повітря. Думаю, це зробили негідники, яким треба були гроші. Такі часи настали. Одні хлопці гинуть на фронті, інші заради наживи обкрадають пам'ятники й могили.
Музей у Вільхівці підпорядковується обласному краєзнавчому музею. Його директор Ірина Собко стверджує, що посада сторожа не передбачена штатним розписом.
Щоби укласти договір із охоронною структурою, треба передбачити кошти. Ні обласна рада, ні департамент культури їх не виділили.
Начальник Звенигородської поліції Олег Калюжний жодної версії не висуває.
