image
 |  29 9 Листопада 2017 | 12:40

Добре там, де нас нема, або життя у Польщі

Без дітей нема грошей!

Зокрема,  це  програма  допомоги  малозабезпеченим  сім’ям  під  назвою  «500+».  Держава  щомісячно  платить  500  злотих  допомоги  на  кожну  другу  дитину  в  сім’ї,  а  також  на  першу  дитину,  якщо  дохід  цієї  сім’ї низький.   Діти  з  багатодітних  родин  безплатно  харчуються  у  школі,   отримують  додаткові  кошти  на  шкільне приладдя,  одяг тощо.  Допомагає  їм  і  церква.  Здавалося  б,  скільки  позитивних  аспектів  у  цієї  програми.  Справжня  турбота  про  польські  родини.  Але  як  кожна  палка  має  два  кінці,  так  і  цей  закон  справив  двозначне  враження.  Почастішали  випадки  народження  дітей  для  збагачення.  Неправильно,  коли  батьки  використовують  своїх  нащадків  як  джерело  прибутку.  Подібне  було  і  в  Україні.  Третя,  четверта  і  навіть  п’ята  дитина  з’являлися  в  сім’ї  тільки з  метою  заволодіння  кількатисячною допомогою  від  держави.  Як  висновок,  матеріальна  підтримка  має  бути  продуманою  і  пропорційною.  Євросоюз,    економічно  сильна  організація,  теж  допускає  промахи.

Чужа земля рідніша

Ще  один  аспект,  який  заманює  українців  у  Польщу  –  працевлаштування.  Сотні  тисяч  наших  громадян  залишають  свою  молодість  на  польських  полях,  будівництвах.  Найбільш  образливо,  що  більшість  з  них  мають  вищу  освіту,  досвід  роботи,  але  не  знаходять  ніякої  перспективи  на  Батьківщині.  Тому  й  тікають  у  пошуках  кращої  долі.  В  Україні  змінюється  влада,  а  люди  незмінно  залишаються  за  межею  бідності.  Й  не  дивно,  що  економісти,  вчителі,  бухгалтери  звільняються  і  їдуть  працювати  в  чужій  землі.   Місячну  зарплату  там  можна  заробити  за  кілька  днів.  Працювати  в  польських  фермерів  –  одне  задоволення,  на  перший  погляд,  коли  тебе  нагодують,  покладуть  спати,  а  ще  й  заплатять. А  як  живеться  цим  фермерам  на  їх  Батьківщині?  Мало  хто  знає,  що  вони  по-справжньому  виживають  серед  непродуманих  законів  і  занижених  цін  на  сільськогосподарську  продукцію.  Кожен  рік  все  важчий.  Окрім  жахливої  засухи  влітку,  мусять  свій  урожай  продати  за  копійки.  А  ще  податки,  купа  документів.  Нещодавно  на  80%  підняли  вартість  страхування  –  і  як  бути  фермерам,  коли  в  них  по  кілька  тракторів,  комбайнів,  вантажних  автомобілів.  Подорожчали  і  кредити  в  банках,  точніше  річні  відсотки.  Одним  словом,  не  все  так  гладко,  як  здається.  Для  нас,  українців,  їхнє  життя  справжній  взірець.  Там  кращі  дороги,  сервіс,  послуги,  а  для  корінних  мешканців  є  свої  негативні  нюанси.  Вже  кілька  років  у Біличах   функціонує  ТзОВ  «АДАМА».  На  посаді  агронома  там  працює  нідерландець  Христіан  Ван  Війк.  Коли  його  запитали,  чому  Ви  обрали  саме  Україну?  Він  відповів,  що  хотів  розпочати  свою  справу  в  країні,  яка  не  є  членом  ЄС.  Бо там  закони  для  фермерів  –  жахливі.

Вчимо все – не знаємо нічого!

В  Україні  зараз  відбувається  реформування  системи  освіти  і  медицини  за  європейським  зразком.  У  Польщі  ці  галузі  вже  давно  трансформовані  згідно  стандарту.  Позитивні  відмінності  помітні  у  дошкільній  освіті  для  сільських  дітей.  Садочки  у  цій  місцевості  виникли  завдяки   додатковому  фінансуванню  Євросоюзу.  Вихованці  не  лише  навчаються  безкоштовно,  а  й  отримують    шкільне  приладдя  і  харчування.  У  містах  –  такого  привілею  немає.   А  ще  у  садочки  дітей  привозить  автобус,  який  забирає  кожного  з  дому.  Школярі  теж  їздять  шкільним  транспортом,  але  мусять  самі  збиратися  на  зупинках  чи  в  інших   відведених  місцях.

Взагалі  система  освіти  в  Польщі,  та  й  в  усіх  країнах  ЄС  –  дуже  своєрідна.  На  перший  погляд,  учнів  намагаються  не  обтяжувати,  всіляко  зацікавлюють.  Шкільна  програма,  в  порівнянні  з  українською,  дуже примітивна.  Діти  не  вчать  історію  чи  літературу  всіх  країн  світу.  Вони  не  переписують  текст  у  зошит.  Для  кожного  предмету  є  посібник  з  друкованою  основою,  де  потрібно  лише  вставити    слово,  цифру  чи  зафарбувати  готовий  малюнок.  У  результаті  –  діти  мають  нерозбірливий  почерк,  не  орієнтуються  у  подіях  світової  історії,  не  знають  спрощених  методів  виконання арифметичних  дій  тощо.

Одного  разу,  маючи  розмову  з  німецьким  волонтером,  запитала:  що  ти  знав  про  Україну  раніше?  Відповів,  що  нічого.  Так само  і  про Білорусію,  Польщу,  Румунію.  У  школі  вони  дізнаються  лише  про  свою  державу  і  її  історичне  минуле.  А  хто  хоче  знати  більше  –  вступають  на  відповідні  спеціальності.   Українські  діти  обізнані  у  всьому,  бо  наша  система  освіти  їх  змушує.  Ми  вчимо  все,  але  досконало  не  знаємо  нічого.  Це  справжня  дилема,  і  варто  добре  подумати,  чи  повинні ми  використовувати  європейський  зразок.  Адже  він  теж  недосконалий.

За здоров’я потрібно платити

Така  популярна  в  Європі  сімейна  медицина…  Скоро  і  ми  будемо  її практикувати.  У  містах    люди  відвідують   поліклініки,  у селах – осередки  здоров’я.  В такому  осередку  здоров’я  є  переважно  два-три  лікаря,  до  яких  потрібно  записатися  на  прийом.  Лікарі  мають  «приватні  години»,  тобто  платні.  Пацієнт  сам  визначає,  який  прийом  йому  обрати.  Безумовно,  платний  буде  більш  дієвим.  Така  закономірність  є  всюди,  хочеш  обстежитися  швидко  і  якісно  –  плати.  Європейська  і  українська  медицина  відрізняються  й  пацієнтами.  У  них  люди  бояться  займатися  самолікуванням,  завжди  консультуються  зі  своїми  лікарями.  Ми  –  знаємо  всі  таблетки,  краплі,  мазі  й  самі  їх  собі  призначаємо.  А  в  лікарню  звертаємося  лише  тоді,  коли  самопочуття  погіршується  до  критичного  стану.  А  зі  здоров’ям  жартувати  небезпечно.

Проблеми є всюди

Спілкуючись  з  людьми,  які  живуть  по  той  бік  Бугу,  можна  почути  більше  негативних  відгуків  про  їхню державну  політику.  Скаржаться  на  зростання   цін  на  продукти  харчування,  комунальні  послуги.  Але  ці  незначні  зміни  не  варто  навіть  порівнювати  з  нашими.  Для  європейської  ментальності  подорожчання  чого-небудь  навіть  на  кілька  відсотків  –  вже  трагедія.  А  ми,  українці,  дивуємося,  бо  наші  проблеми  складніші,  а  деякі  взагалі  неможливо  вирішити.  Як,  наприклад,  проблеми  в  наших  головах.  Ми  полюбляємо  все  перебільшувати,  скаржитися,  але  при  цьому  приймаємо  все.  Хоч  ціни  стали  космічними,  все  одно  продовжуємо  купувати  в  тих  самих  масштабах.  На  свято  в  українців  й  далі  гнуться  столи  при  будь-якій  владі.  І  зважаючи  на  події  у  нашій  державі  можна  прийти  лише  до  одного  висновку.  Ми  –  найсильніша  нація;  крутимося,  боремося,  але  виживаємо.    Витратимо  всі  сили,  але  ніколи  не  змусимо  свої  родини  мати  в чомусь  потребу.  Проблеми  були  і  будуть,  і  в  Україні,  і  в Польщі.  Головне,  мати  чисті  думки  і  совість.  Тоді  життя сповна  нагородить  усіх,  хто  трудиться  заради  достатку,  добра  і  миру.

Ryan Reynold
член Луцького міського комітету ВО «Свобода»

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити