Сергій Ліштван із Бірок рятує українських бійців на Донеччині з липня 2021 року. Адже працює військовим хірургом і увесь цей час перебуває у найгарячіших фронтових точках, де щодня надає кваліфіковану допомогу десяткам, а то й сотням захисникам.
Про це пише Нове життя.
Обрати професію лікаря Сергій Сергійович мріяв із дитинства. Тож після закінчення школи вступив до Буковинського державного медичного університету. Там і здобув спеціальність хірурга. А як тільки з’явилася можливість, паралельно вступив і на військову кафедру, навіть, попри те, що то було платно.
Коли ж диплом кваліфікованого фахівця вже був на руках, наш земляк вирішив продовжити навчання. Тож вступив до військово-медичної академії у м. Київ.
«Мама, звісно, такий мій вибір сприйняла неоднозначно. Точніше спочатку взагалі була проти. І це зрозуміло: вона ж – мама, переживала. А ось тато відразу мене підтримав, бо знав, що я від свого не відступлюся», – пригадує Сергій Сергійович.
І недаремно тривожилося неньчине серце. Адже як тільки навчання було позаду, за розподілом випускник військово-медичної академії Ліштван потрапив у військовий госпіталь у Павлограді. Так із того часу, липня 2021 року, бірківчанин і перебуває на Сході, періодично перебазовуючись у різні населені пункти, де потрібно надавати медичну допомогу українським бійцям.
Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала нашого земляка теж недалеко від фронтового пекла – у Часовому Яру, що у Бахмутському районі. Відтоді почалася інша сторінка у його трудовій біографії – насичена щоденною боротьбою за життя захисників.
«Якщо раніше до нас поступали 1-2 поранених, то після 24 лютого уже могло бути і кілька десятків чоловік у день», – розповідає гіркі реалії служби військовий хірург.
Він із точністю називає дати своєї ротації за цей рік. Лиман. Дружківка. Бахмут. Павлоград. І так по кілька разів передислокації то в одне, то в інше місто.
«Адже у військовій медицині немає поняття «хочу». Куди потрібно, туди ми їдемо. Бо ж рятувати хлопців треба щомиті…» – лаконічно зазначає Сергій Сергійович.
У середині березня наш земляк нарешті отримав довгоочікувану відпустку та зміг хоча би трохи побути в рідних Бірках. До того ж приїхав додому з дуже хорошої нагоди – на хрестини до донечки Єви, котра народилася 3 лютого. Таке щастя подарувала йому кохана Олена, котра, до слова, родом із Донеччини та яка є військовою медсестрою. Тож на службі і знайшов Сергій Ліштван свою долю. Разом працювали, надавали медичну допомогу українським військовим. До того ж жінка, навіть будучи вагітною, перебувала в Бахмуті. Коли ж прийшла пора народжувати, Сергій Сергійович відправив дружину до своїх батьків, так як її дім на Донеччині знаходиться фактично біля лінії фронту.
Сергій Ліштван на війні знайшов свою долю
«Ото жартую, що вийшла заміж за бандерівця, ще й привіз на Полісся, до бандерівців», –
посміхаючись каже бірківчанин. Хоча відразу ж серйозно зазначає, що його Оленка вже звикла у селі, їй тут подобається і точно ніхто її не ображає.
Ось тільки натішитися перебуванням удома, з найріднішими Сергій Ліштван не мав багато часу. Адже після кількаденної відпустки знову відправився на Схід, у військовий медичний госпіталь, аби рятувати наших захисників.
«Пам’ятаю, перших поранених я оперував через три дні після того, як почав працювати у госпіталі. Але тоді все-таки були, я б сказав, легші травми. А ось уже в період повномасштабної війни трапляються дуже тяжкі. На жаль, інколи є випадки, коли і не вдається врятувати життя бійців…» – притишеним голосом каже військовий хірург.
За цей весь період бірківчанину багато що перебачив і пережив. Адже часто, як зізнається, стоїть перед вибором: поспати чи поїсти. І тоді завжди вибираєш сон, аби хоч на трошки відігнати втому. Бо ж траплялося, що за дві доби доводилося спати лише півтори години. А ще при кожній нагоді Сергій Сергійович намагається зателефонувати чи бодай відправити «смайлик» рідним, котрі, звісно, неабияк хвилюються та чекають наступної зустрічі із сином і коханим. Він же твердо вірить: вона буде скоро – як і перемога України. Адже бачить, як оптимістично налаштовані та вмотивовані наші захисники якнайшвидше вигнати російського окупанта з рідних земель.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Через хворобу помер Захисник з Волині
