Ірина Фаріон загинула.
Я не знаю, якими мотивами керувався убивця, стріляючи у неї? Провокаційними, політтехнологічними й меркантильно-політичними, світоглядними?…Цей пост пишу для тих, хто в цьому злочині вбачає світоглядні мотиви.
Немає жодних сумнівів, що Ірина Фаріон загинула за ідею Української Національної Держави на Українській Землі! Гинути за свою Державу у своїй Державі?! Й сьогодні є ще такі, хто її переконання вважає злочином, а дії убивці правомірними?! Це найбільший абсурд національно-спустошеного ліберальною ідеологією ХХІ століття!
Ірина Фаріон боролася за те, щоби в Українській Державі до української мови ставилися з належною шаною. Щоби панівною в ній була мова, що є не просто мовою титульної нації – тобто тієї, що дала титульну назву цій державі – але мовою переважної більшості її громадян.
Хіба вона колись виступала проти того, щоби представники етнічних меншин спілкувалися у себе вдома, у своїй храмах, в культурно-освітніх товариствах і закладах своєю мовою? Я такого не пам’ятаю?
А може Ірина Фаріон вимагала, щоби українською мовою спілкувалися сусідні Московщина, Польща, Білорусь та інші близькі і далекі країни, де мешкають мільйони українців? Ні! Я навіть не пам’ятаю того, аби вона вимагала вживання української мови на українських етнічних територіях, окупованих цими країнами!
Й ті, що нападали й продовжують нападати на неї, називають себе демократами, а її звинувачують в недемократичності і шовінізмі?!
А хіба демократія у суті своїй – це не влада народу, побудована на волі його більшості?! В націоналістичному лексиконі рівнозначними цьому термінові є народоправство й націократія. То хіба не народ у своїй більшості має сам правити собою, диктуючи волю, за якими правилами йому жити в державі, яку він створив?! Й хіба не нація, яка є такою більшістю!?
І якщо ви, противники Ірини Фаріон, не погоджуєтеся із цим, то саме ви, а не вона, є тими сповідниками авторитаризму й тоталітаризму, які добиваються правління неукраїнської меншості над українською більшістю! Й саме ви, а не вона, послуговувалися засадами агресивного шовінізму, виправдовуючи московську культурно-мовну окупацію українського простору!
Захищаючи право українців бути собою, розмовляти своєю мовою, розвивати свою культуру, базовану на ній, Ірина Фаріон захищала Гідність свою і свого народу. Ви, її противники, що й нині радісно зловтішаєтеся її смертю й називаєте її «нацисткою» та «фашисткою», вважаєте, що захищати гідність свого народу – це є нацизм і фашизм?! Ви дійсно вважаєте, що мовно-культурний імперіалізм і шовінізм сильних світу цього є ліберальним благоденством, а зусилля слабших захищатися від нього є фашизмом і нацизмом?!
Тоді будьте послідовими і визнайте, що й Московщина, мову якої ви захищаєте в Україні, є так само ліберально рідною вам, як і ті західні держави, мови яких сьогодні домінують у світовому спілкуванні і які вона, до слова кажучи, намагається цивілізаційно знищити. Й чинячи так, ви свідомо чи поневолі є п’ятою колоною Московщини у її агресивній гібридній війні проти України, ціллю якої є наше знищення нас як Нації і Держави, й у цивілізаційній війні проти глобального Заходу.
Ірина Фаріон своє життя віддала за реальну, а не декларативну незалежність України. Її принципова відмінність від тих «незалежників», які нібито також борються за незалежну, але москвороту у їхньому баченні, Україну, полягає в усвідомленні своїх коренів.
Українська націоналістка Ірина Фаріон боролася за право на власну державність прадавньої тисячолітньої Української Нації. Ви ж боретеся за територіальну незалежність колишньої московської колонії від її метрополії. І ви, як її культурно-ментальний продукт, прагнете збудувати хоч і відмінну від теперішньої Кремлівської, але ще одну Московщину.
Й мені ні язик не повертається, ні в голові ніяк не перемикається назвати вас українськими націоналістами. Насправді ви – всього лиш прагматичні політичні бізнесмени, які потребують території для самореалізації. Але у вас немає майбутнього. Бо ви є всього лиш окупаційний уламок, який так само розчиниться у нашому тисячолітньо глибинному етнічно-культурному масиві, як розчинилися в ньому десятки інших завойовників. І навіть з прагматичних мотивів ваш проєкт ще однієї Московщини так само нікому не цікавий на ринку світового змагання, як на будь-якому ринку не цікавим є дубляж бренду.
Можливо сьогодні ми з вами і є тактичними союзниками у боротьбі з Московщиною. Але після перемоги над нею нас чекає принципове змагання за зміст нашої Держави. Й, будьте певні, ми не відступимося!!!
Й нас багато! Ми можемо різнитися між собою побутовими вподобаннями, характерами, умовами і змістом виховання, манерами і експресією вислову думки… Але нас всіх єднає Ідея Нації.
І нас єднає націоналізм як інструмент її реалізації. Бо ж він, за визначенням автора славного й безсмертного Декалогу – це мислення і діяння інтересами своєї Нації.
Ірино, сьогодні Ти в Царстві Небесному.
Сьогодні ти в Пантеоні Українських Героїв.
Допомагай нам, українським націоналістам, у нашій спільній з тобою справі!
Тепер вже своєю молитвою.
Слава Україні! Слава Героям!
Олександр Сич, доктор політичних наук, професор кафедри політології у Прикарпатський Національний Університет Ім.В.Стефаника, голова Івано-Франківської обласної ради, заступник голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» з питань ідеології.