16 вересня 100-річний ювілей відсвяткувала Наталія Масловська з села Біличі на Волині – довгожителька, яка пережила Другу світову війну, заслання в Сибір, важку працю в колгоспі, але зберегла ясну пам'ять, любов до співу та щиру життєву мудрість.
Суспільному ювілярка зізналася: ніколи не думала, що доживе до ста років, бо у її родині довгожителів не було.
«Зимою ходила в школу, а літом корови пасла»
Наталія Масловська народилася 16 вересня 1925 року в Рудні Ковельського району. Пригадує: мама рано померла, батько вдруге одружився, то ж їй змалку довелося працювати.
«Я підросла та вже отдали мене на люди, то я пасла корови. Зимою ходила в школу, а літом корови пасла, — говорить довгожителька. — Отак я вчилася. І чотири класи кончила».
Пригадує волинянка і життя в Другу світову війну: «Куди посилали, туди йшли. І в окопи копали. І в ліс посилали різати все. Вообще, война та все».
«Дитину на руки і подалася в Сибір»
Після війни Наталія вийшла заміж за односельця Степана, він був на рік старшим.
«Вийшла на той замуж коханий. Як-то кажуть, в його не двора, ні кола, не двора і в мене, — розповідає. — Замість шахфи був ящик від патрона. Там трохи, як то колись, полотна було. Але жили добре».
Родиною переїхали жити й працювати на Одещину. Звідти чоловік вдруге потрапив до Сибіру. Наталія з донькою поїхала за ним.
«Мій чоловік був на Сибірі з батьками. Бо брати були, як то казали, бандери у лісі. Батьки повмирали, а він давай втікати. Втікав та зловили. Та й дали п'ять років тюрми, — каже волинянка. — Що в мене було, продала, що й так віддала. Дитину на руки і подалася в Сибір. Дві неділі була в дорозі».
Після Сибіру з чоловіком у 1957 році знову поїхали на Одещину, де прожили 12 років. Потім повернулися на рідну Волинь.
«Як-то кажуть, вовка скільки не корми — в ліс дивиться. От, ми туди-сюди. Я зразу в лісі працювала, потом в колгоспі. То й дояркою, і на фермі робила. І в ланки. Скрізь, де було, там робила», — говорить пенсіонерка.
33 роки тому чоловік Наталії Денисівни помер. Волинянка говорить: він був добрим, тому зовсім не шкодує, що поїхала за ним у Сибір.
«Дав Бог — дожила до 100 років»
З трьох дітей у Наталії Денисівни живим залишився один син. Має довгожителька 5 внуків, 12 правнуків і 2 праправнуків. Доглядає 100-річну бабусю внучка.
«Я в'язала і вишивала, і шила все. А тепер я не можу взяти ні голки. Пробую, як треба гудзика пришити. Вже не можу. То сиджу, то вийду на двір і собі думаю, нащо я живу. Я ж нічого не роблю», — говорить ювілярка.
Зізнається: секрету довголіття не має. У живих з її рідних сестер та братів залишилася лише вона.
«З моєї родини ніхто стільки не жив. Я за всіх. Дав Бог — дожила до 100 років. Тільки думаю: Боже, недавно корови пасла, — каже довгожителька. — Коли було добре, коли недобре, ввсе і всяко у жизні було. Вже мені нічого не треба».
У свої 100 років волинянка не любить самотності, радіє, коли у хаті гості, яким час від часу співає українських народних пісень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Має навіть праправнука: волинянка відзначила 104 день народження
