Краєзнавець Олександр Ольховський виклав світлини Свято-Архангело-Михайлівської церкви с. Коритниця, Володимирського району та описав історію храму, який безжально підірвали совєти.
Допис Олександр Ольховський виклав у групі Кладнів та навколишні краї.
Село розташоване у мальовничій місцині на березі річки Західний Буг. Тут у ХІХ ст. замість зруйнованої дерев'яної церкви постав величний кам'яний храм із дзвіницею, покритий гонтою, пофарбованою в зелений колір. Навкруг церкви було збудовано міцний мурований паркан з головними кованими воротами та двома бічними хвіртками . Храм вражав своєю красою та величчю. На огородженій території був сад і церква потопала у різноманітній зелені.В той час у селах переважали в основному дерев'яні церкви і Коритницька вирізняла поселення з-поміж інших саме такою культовою спорудою. Адже в той час Коритниця була таким собі містечком із гміною і до нього входило ще декілька поселень: Времби, Граєвка, Забріддя, Гатки, Паридуби Врембські, Паридуби Коритницькі, Голєндри-Семенівка, Заброди.
За часів Польщі і в роки війни та повоєння настоятелем храму був отець Сергій Носаль, досить порядна і освічена людина. Церква мала свої два хори, двадцятку. Тривалий час старостою церкви був Гаврилюк Йосип ( батько місцевих жительок Євгенії Гаврилюк і Любові Шамрило; прадідусь учасниці нашої групи Людмили Шамрило ). Коли Коритницю виселяли з - під Бугу, сім'ю Йосипа виселили у Торчин, де він і помер у 1942 році.
У роки війни німецький снаряд поцілив у головний купол храму, частково , пошкодивши його та частину покрівлі. Церква почала руйнуватись. В післявоєнні роки совєцька атеїстична система не поспішала рятувати культову будівлю, а навпаки мислила чим скоріше знищити її до тла і зрівняти все з землею. Однак і в зруйнованому храмі ще деякий час , хоча і рідко, проводились служби Божі. Зокрема, моя мама Ольховська ( Пеценюк) Марія Сергіївна пригадує, що на свято Трійці, 1947 р. у селі відбувалось весілля місцевих жителів Федора Мазяра та Теклі Вальчук. У цьому храмі молодятам здійснювалось Таїнство Вінчання і місцеві дітлахи, в т.ч. і мама, бігали дивитись на цей обряд. Зі слів мами у храмі був частково зберігся іконостас, підлоги не було і долівка була встелена леп'яхом та іншою зеленню ( Зелені Свята). Зверху, прямо над головами було видно небо. Частини купола та покрівлі не було. З роками церква руйнувалась і комуняцький режим рішив її знищити геть.
Зі спогадів мого тата Ольховського Євгена Павловича стало відомо, що в 60-х роках ХХ ст., одного дня він йшов із Коритниці до Кладнева і бачив, як два трактори ЕСи, зачепивши металеві троси, товщиною як кисть руки, з двох сторін намагались одночасно тягнути мур, щоб звалити його з місця. Гусениці тракторів буксували, троси в'їдались в мур, але він стояв непохитно , не зрушившись ні на сантиметр.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як вінчалися на Волині століття тому (РЕТРО-ФОТО)
Однак через декілька днів навіть жителі Кладнева почули сильний вибух... Коритницькій храм пішов в небуття...
Будівничі комунізму використали добротну цеглу на будівництво корівників та дороги у Коритниці, частину відвезли аж в Мосир. Територію всю зачистили так, що навіть маленького сліду не залишилось від того, що на такому намоленому десятиліттями місці, підіймався до неба його величність Храм... Храм людських душ, спотворених совіцькою ідеологією.
Така ж доля спіткала і будівлю католицького костелу. Він теж знаходився поблизу церкви, ближче до місця будівлі нинішньої прикордонної застави. В повоєнні роки на білій стіні костелу ще транслюватись у вечірній час фільми під відкритим небом.
У 90-х роках ХХ ст. місцевий житель Володимир Шамрило з синами Сергієм та Григорієм ( зять та онуки старости Йосипа Гаврилюка ) спорудили хрест, огородили та прикрасили його . Це і залишилась нам, нащадкам, єдина згадка про величний Коритницький Свято-Архангело- Михайлівський храм.
