Добротно обшитими окопами цей хлопець із великими очима, пронизливим поглядом і суворим виразом обличчя веде нас на спостережник, що за кількасот метрів від ворога. Майже карбує крок, пильно вдивляючись поперед себе, на той бік фронту…
Про це «ВолиньUA» повідомляє 14 окрема механізована бригада, прес-служба.
У 16 Павло відреставрував свою першу автівку, у 20 прокладав Інтернет в одному з обласних центрів Західної України. А потім, якогось дня, роззирнувся навкруги… і пішов у військкомат. Це був липень 2016. Відтоді Павло Карпюк – один із нас, і разом із побратими воює на одному з найнебезпечніших фронтових напрямків Луганщини, де завдання за призначенням виконує наша 14 окрема механізована бригада.
- …Подивився на оточуючих іншими очима, задумався над тим, що роблю. І чомусь стало прикро за хлопців, які там, за тисячу кілометрів, в окопах, роблять можливе й неможливе, аби ми тут спокійно жили і займалися своїми, не такими вже й важливими, справами – наче нічого не відбувається, ніби й немає війни, - пригадує Павло. - Через два дні я вже був у військкоматі.
Одразу знав, що буду служити в піхоті, в 14-ій бригаді – хотів на передову, аби довести собі та оточуючим, на що здатен. Про нашу бригаду мав певне уявлення, знав, що вона завжди там, де найгарячіше... Тому вибір був однозначним – 14-ка, хоча географічно найближчим до місця мого проживання є пункт постійної дислокації іншої бригади.
Усе це старший солдат Карпюк розповідає журналістам, не припиняючи спостереження. Однак не минуло й кількох хвилин, як нашу розмову перервали ворожі постріли.
- Ваша присутність занепокоїла ворога, - констатує Павло. – Задля вашої ж безпеки краще продовжити розмову в безпечнішому місці. Бо хтозна, що від них чекати - нервові, знаєте, не виспалися, - іронізує побратим. – Вони в нас взагалі не висипляються, бо ми їм щоранку, о 6-ій, на повну потужність вмикаємо Гімн України. Навмисне для цього придбали колонки. Спочатку реагували дуже бурхливо – активними обстрілами в наш бік. А згодом наші методи «виховання» таки подіяли – противник заговорив українською і навіть намагався висловлювати якісь пропозиції щодо того, як нам поводитися. На що отримав чітку і зрозумілу, хоч, може, і не дуже коректну, відповідь щодо того, куди йому зі своїми пропозиціями піти…
Розмову з Павлом продовжуємо біля нещодавно збудованого бліндажа, облаштування якого завершують його побратими. До ніг лащиться вгодоване цуценя, неподалік під дивовижно багряним листопадом гріються на сонці, обійнявшись, кошенята. Ідилія… Якщо забути про те, що за кількасот метрів ворог.
- Взагалі, у нас тут часто буває гаряче, це, напевно, на честь вашого приїзду ворог поводиться відносно тихо, - каже Павло. – Що буде після того, як ви поїдете? Буде видно. Та що би на їхню хворобливу схиблену думку не спало, ми до всього готові – звикли вже. Та й якщо чесно, не люблю тиші – насторожує. От фронтовий «екшн» - це моє…
…Треба буде до бензопили заглянути, останнім часом барахлить, - скоріше сам собі, ніж нам, каже побратим, обходячи заготовлені й акуратно складені дрова. Павла, попри його молодий вік, а хлопцю всього 23, за талант механіка поважає увесь підрозділ – від побратимів до командирів. Кажуть, немає такої техніки, з якою він Пашка не впорався.
- У 14 років мені подарували старий, іржавий, напіврозібраний «Запорожець». Впродовж двох років я із ним длубався, але врешті зробив «ляльку» і продав… Отак і почалося, - пригадує Павло, нині - механік-водій БМП.- Ясна річ, тут, на фронті, довелося «знаходити спільну мову» з куди більш серйозною технікою. І хоча я не люблю фрази «кожна машина має свою душу», бо вважаю її банальною і пафосною, але від того, що кожна БМП має свій характер, нікуди не дінешся. Тож доводиться підлаштовуватися – тобі під неї, і їй під тебе. Додам єдине: як ти ставишся до своєї бойової машини, так вона і поводитиме себе, від цього залежить, чи не підведе вона тебе в найвідповідальніший момент.
Про що мрію? Про перемогу… Це найзаповітніша мрія кожного з нас… А ще хочу, коли виросту, купити собі велосипед із амортизатором, - жартує Павло. – А якщо серйозно, то на мене вдома чекає черговий «Запорожець», на який планую поставити потужний мотор із іномарки, «облагородити» і побачити, що з цього вийде. Щодо глобальніших планів на життя, то мене вже давно кличуть механіком на СТО у нашому місті. Але я остаточного рішення ще не прийняв – до закінчення контракту ще є трохи часу, та й крім того, я впертий, звик доводити розпочате до кінця, а до перемоги, думаю, вже недовго. Тож... Як кажуть у нас, у піхоті, вперед-вперед!
Вдома на нашого побратима Павла чекають рідні та кохана дівчина, а попереду в нього – ціле життя. Воно кидатиме виклики, буде сповнене подіями, вимагатиме рішень. І їх Павло, ми впевнені, прийматиме швидко і слушні, бо такий вже талант в нашого побратима – розуміти, що головне, чітко ставити ціль і не звертати з обраного шляху. Так і хочеться додати для читачів – це піхота, дитинко! Це наша 14-а окрема механізована бригада!
#14омбр #народжена_та_загартована_в_боях
#обличчя_захисників
