Василь та Марія Шевчики із Ворокомле Камінь-Каширської громади прожили у парі ось уже 40 років і відсвяткували днями своє рубінове весілля.
А кількома місяцями раніше відзначили і 40 років стажу Марії Василівни на посаді директора Ворокомлівського будинку культури. Саме завдяки тому, що її призначили на цю роботу, у лютому 1984-го вони і познайомилися, - пише газета Полісся.
Спритна, маленька, худенька щебетуха одразу припала Василеві до душі.
«Побачив, що я хороший, ходовий товар, — та й взяв заміж», — жартує пані Марія.
Каже, посміхаючись, що сама теж не хотіла «Майора» втрачати. Спочатку була подумала, що він справжній військовий, але, як виявилося, ні.
«Прізвисько Майор до Василя прилипло ще з дитинства. А після одруження його «звання» отримала і я», — зауважує Марія Василівна.
Сьогодні подружжю навіть не віриться, що з тої пори минуло вже стільки років. У них в душі ще квітне молодість, а в серці — все те ж сильне почуття, яке так стрімко привело їх під вінець. За роки воно ані трішечки не ослабло. Ба, навпаки, пройшовши випробування життєвими труднощами, зміцнилося та набуло нового змісту. Бо ж посадили разом не одне дерево, побудували хату, виростили троє діток, мають двоє внуків.
І увесь цей час з ними пісня. А інакше й не може бути, адже Марія Василівна просто живе своєю роботою.
«У мене чоловік хазяює, а моя доля не для поля, а для пісні. Але, як виходжу в поле з сапою, то зілля саме ховається. Бо як роблю — то роблю. А як співаю — то співаю», — знову жартує пані Марія.
Її гумор завжди всіх бадьорить, а пісня настрій створює. Бо ж у цій жінці вдосталь креативності, творчості й динамічності. Це людина, яка береже традиції, але водночас є сучасною та прогресивною. І Ворокомле тепер уже зовсім не уявляється без Марії Василівни. Її творча енергія наповнює його навіть у цей непростий воєнний час.
«Попри те, що культпрацівники довго вже на простої (спочатку карантин, тепер війна), ми однаково даємо концерти з нашим фольклорним гуртом «Горлиця». Щоправда, онлайн», — розповідає співрозмовниця, пригадуючи кращі моменти. Вони ж для неї, звичайно, на сцені. А найяскравішим був той, коли вона в області змагалася за звання кращого культпрацівника.
«Мене везли на той конкурс, як молоду: завантажили кілька автобусів усім, що знадобилося б мені у творчому «бою», — зауважує.
Тоді, у 2017 році, Марія Шевчик отримала гран-прі й стала кращим культпрацівником Волині. Тож охоче «тримає марку» дотепер. І рідні пишаються нею. Кажуть, що такого таланту і харизми ніхто з них не має. Навіть мама, ще коли була жива, дивувалася умінням своєї доньки.«Я мала свої концерти на відео записані та часто їх включала їй. Мати по десять разів все передивлялася і гукала на мого чоловіка: «Го, Васель, іде подивеся шо Манька робить. Ойо-йо-йо!!! А де вона так навчелася?! Ой, дочичка, де ж ти так навчелася!», — переповідає пані Марія.Вона часто згадує маму, бо ж перед своєю смертю ненька благословила її на творчу працю.
«Коли мама доживала свої дні, була слабка, я запитала в неї, як бути, коли вона помре, бо ж в культурі працюю. А вона мені каже: «Дочичка, тако: 40 днів може не поспивай, шоб люде не смієлися, а де й так заспивай, шоб є на набе тибе почула», — пригадує Василівна.
Тож і досі співає. Хоч часом і непросто буває. Адже доводиться поєднувати, здавалося б, непоєднуване: сімейне і сценічне життя. А в останні роки — ще й громадську роботу, бо є депутаткою Камінь-Каширської міської ради. І зауважує, жартуючи, що вже б і на пенсію могла йти, але ще не готова – підвіконня у сільському будинку культури не замінила. Але насправді з нетерпінням чекає заспівати, коли Україна переможе у цій війні. Та так заспівати, щоб увесь світ почув. Дуже їй хочеться, щоб це було якнайшвидше – у цьому році, який, окрім двох ювілеїв, має для Марії Шевчик символізм і в іншому: народилася вона у 62 році, цьогоріч їй виповнилося 62, і проживає у будинку під номером 62.
Тетяна ПРИХОДЬКО, село Ворокомле.
