Нещодавно в селі Кордишів Шумського району місцеві краєзнавці спільно з фахівцями Наукового центру дослідження культурної спадщини відшукали вхід у криївку/схрон, про існування якої знали давно, однак дістатися до якої ніяк не вдавалося.
Як повідомляє “Номер один“, уперше криївку повстанців виявили у 2011 році, коли перекривали церкву Покрови Пресвятої Богородиці.
“Під дахом було невеличке приміщення трикутної форми, в якому могли перебувати четверо-п’ятеро людей, тут було чотири матраци та кілька подушок. Із виявлених матеріалів можемо зрозуміти, що там були сільські хлопці, які переховувались упродовж 1944-1945 років. У їхніх документах є записи псевдо людей, які співпрацювали з ними, а також чимало звітів і навіть прапор. До 2011 року ніхто і гадки не мав, що є там, у церкві”,– каже уродженець села Кордишів, краєзнавець Анатолій Лукащук.
Відомо, що повстанці дуже оберігали свою схованку.
“Коли майстри, що перекривали дах, зняли бляху, то побачили гранату, котра лежала на підлозі, й одразу викликали “еменесників”. Поки вони їхали, староста церкви зайшов у приміщення на дзвіниці і… смикнув рукою за ще одну гранату, яка була на розтяжці. На щастя, довкола чеки була ржа і вона не спрацювала. Розтяжку він розірвав, але граната не вибухнула”, – мовить пан Анатолій.
За словами краєзнавця, у криївці знайшли пропагандистські матеріали, накази, грипси. А однією з найцікавіших знахідок був блокнот, напевно, керівника підрайону, в підпорядкуванні якого перебували 11 станиць. Усі ці матеріали зібрали докупи і видали книгу “Бандерівська скриня. Історія криївки в селі Кордишів Шумського району”. Водночас багатьох цікавило, а яким чином до цієї криївки заходили повстанці, бо видимого шляху не було.
“Ніхто не знав, де був вхід до самої криївки. Старожили казали, що треба повністю зривати бляху на даху, щоби можна було виявити вхід до неї. Але цього б ніхто не дав зробити. Тому ми вирішили запросити фахівців Наукового центру дослідження культурної спадщини. Три години спільних зусиль дали свої плоди. У саму церкву повстанці не заходили, у бокове приміщення вони потрапляли через підвал. Далі сходами піднімалися на дзвіницю. Внизу на дерев’яній стіні дослідники побачили вирізаний невеличкий люк, який відсували. Через невеликий отвір повстанці заходили всередину і закривали вхід за допомогою ручки, обладнаної із внутрішньої сторони. Хлопці, очевидно, були худорляві, що могли туди залізти, бо дірка є невеликою. Умови для проживання там були важкі: влітку – спека, взимку – холод”, – розповів Анатолій Лукашук.
Зайшовши всередину, дослідники між порваними паперами знайшли ще ряд записів, які підтверджують перебування там повстанців.
“У криївці були документи, які ще потребують детального вивчення. Серед іншого – наказ Бориса Боруна, що в ОУН упала дисципліна і яких заходів потрібно вживати для виправлення ситуації. Зокрема, пропонувалося навіть покарання смертю. Як повідомили науковці, Борис Борун – це раннє псевдо Степана Бандери. Також вдалося знайти два грипси. В одному, датованому 14 серпня 1944 року, написано: “Друже Борисе, наказую Вам з’явитися на відправу на 8 годину вечора. Явка обов’язкова, з’явитися по моєму зв’язку 16 серпня 1944 року. Слава Україні! Героям слава!” Чи це була справді відправа чи просто потрібно було вийти на зв’язок, ще треба з’ясувати. Другий грипс від листопада 1944 року – це звіт вищому керівництву, в якому сказано: “Друже, на нашій станиці великих справ з більшовиками не було. Вони були під Угорськом (село неподалік Кордишіва), але забравши все цінне, поїхали. Дві молодиці і троє дівчат також поїхали з ними, але ті, які їх полюбили. Серед них – одна молодиця, яка покинула двох неповнолітніх дітей. То я стверджую з розповіді очевидців, особисто не знаю”. І підпис: “Слава Україні!” Героям слова!” – цитує написане у грипсах Анатолій Лукащук.
Під дахом церкви у приміщенні трикутної форми могли перебувати одночасно 4-5 людей.
Серед іншого у криївці Кордишіва збереглися кілька наказів Степана Бандери та пропагандистські листівки, в яких написано, що ОУН-УПА закидає москалям, чому повстанці воюють за самостійну Україну тощо. Також, за словами краєзнавців, у схованці були сатиричні журнали – як відомий історикам “Український перець”, так і маловідомий “Спис повстанця” (передрук), та кілька книг, зокрема “Чорне море” (1936 року видання), в якій розповідається, як за Української Народної Республіки українські війська взяли Крим, а потім від Володимира Винниченка поступила команда здати його німцям.
Останній запис, що був зроблений у документах кордишівської криївки, датувався 16 липня 1945 року. Що спонукало піти повстанців і не повернутися, не забрати матеріалів, ніхто із місцевих жителів, на жаль, не знає.
