Є у сучасній авіації такий пристрій, називається транспондер. Використовується на борту літака кожен раз, коли відбувається політ. Фактична мета цього приладу — ідентифікувати усіх учасників повітряного простору на екрані радару і запобігти зіткненню літаків, а значить масштабним людським жертвам. У військовій авіації є ще додаткова але надважлива опція цього пристрою: визначати «свій-чужий», тобто ворог, чи друг. Це я про що?
Про черговий недружній крок по відношенню до України зі сторони наших західних сусідів. А конкретно, про постанову найвищого законодавчого органу -- Сейму республіки Польща від 22 липня 2024 р. «Про відзначенню 81-ої річниці польсько-українського протистояння на Волині». Вкотре польські політики намагаються покласти відповідальність за історичні події фактично столітньої давності виключно на українську сторону. Як зазначено у тексті «Постанови», наших сусідів дратує той факт, що в часи повномасштабної війни «в Україні зростає популярність згадок про ОУН--УПА, тому українська держава має докласти зусиль по викоріненню такого ставлення».
Напередодні, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш зазначив, що «без вирішення волинського питання не буде вступу України до Європейського Союзу». Що це? Не інакше, як втручанням у внутрішні справи сусідньої держави і неприхованим шантажем такі заяви трактувати не можна. Уявляю собі з якою зловтіхою перечитують подібні медійні повідомлення ерефівські політтехнологи та інформаційні диверсанти на московських болотах.
Чи маю я моральне право коментувати цю ситуацію? Так, бо саме члени моєї родини у березні 1944 року, що віками проживали на етнічних українських землях Холмщини, були замордовані в селі Модринь нинішнього Грубешівського повіту, розстріляні в с. Ласків, живцем спалені в с. Сагринь. Та я, як і більшість волинян дотримуюсь зовсім іншої точки зору та лінії поведінки. Так, був дуже непростий час після Першої світової війни, приєднання споконвічних українських територій Волині і Галичини до Польщі, послідуюча за цим полонізація окупованих земель, безпрецедентний вплив більшовистської пропаганди і німецької мілітарної машини в часи Другої світової війни...
Та, як я вже згадував, пройшло близько ста років. Не можливо йти вперед, весь час оглядаючись назад. За влучним висловом Святого Папи Івана Павла ІІ, «не можна будувати політику на могилах, така політика має відійти у минуле». Та й ніби усі президенти і України і Польщі, кожен по своєму, робили посильні кроки до взаємопорозуміння і примирення, у тому числі і нинішні: В. Зеленський та А. Дуда, що в минулому році, на вісімдесяту річницю тих буремних подій побували на спільній відправі в костелі Св. Петра і Павла в Луцьку. Та й підтримку пересічними поляками пересічних українців в перші місяці повномасштабного вторгнення важко переоцінити. Сусід дійсно підставив нам плече і зробив це в чи не найдраматичніший період нашої Незалежності.
Знову ж, чи можу я трактувати нинішні події, під іншим кутом, зокрема, як військовослужбовець ЗСУ? Так, бо сьогодні український солдат родом з Луцька, Рівного чи Кременця, стоячи в окопах на Сході, вже третій рік поспіль, закриває собою від російських варварів не тільки Україну, а й усю західну Європу, в тому числі і ту ж Польщу, Сейм якої має нахабство розказувати тому ж українському воїну на кого з історичних постатей йому рівнятись, а на кого - ні. А прикладом служіння своїй Батьківщині для моїх побратимів є князі Київської Русі, козаки Хмельницького, Виговського, Мазепи, січові стрільці Української Народної Республіки, бійці Української Повстанської Армії...
Очевидно, що польським політикам варто включити логіку, транспондер - прилад для визначення, хто перед тобою, ворог чи друг, свій чи чужий. Бо мусолити кожен рік давно заграну платівку, та ставити на голосування вже кілька разів голосовану постанову, не є ознакою ні шляхетності ні політичної мудрості.
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
