Волинський свободівець про ситуацію на Куп’янському напрямку
Волинський націоналіст Олександр Приступа боронить Україну на гарячому Куп’янському напрямку. До великої війни, каже, в житті було багато цікавих подій. Сам родом з Ковельського району. З ранньої юності служив військовим. До лав «Свободи» долучився далекого тепер 2011 року – він один з «найстарших» партійців… Активний учасник Революції Гідності – вважає, що свою свободу українці почали відвойовувати саме з часів холодного Майдану.
Рік воював в АТО. Після короткого перепочинку підписав контракт і знову поїхав на схід. Ще до початку великої війни пройшов Авдіївку, Мар’їнку. Потім була Луганщина, зокрема Сіверодонецьк. У Мар’їнці познайомився з київською свободівкою Іриною Цвілою, яка загинула у перші дні війни – обороняючи від ворога Київ. Нам вдалося поспілкуватися з паном Олександром у переддень його від’їзду на схід – у захисника саме закінчувалася невелика відпустка…
Війна поламала всі плани
«24 лютого минулого року, – розповідає Олександр Приступа, – застало мене вдома. На той час вже було передчуття, що ось-ось має початися – і застереження світової розвідки, і події довкола України давали розуміння того, що хмари згущуються. Тої ночі не спалося. Вранці встав, включив телевізор. Побачив кадри атаки на Київ. «Ну все, війна» – сказав дружині.
Машинально почав збиратися у воєнкомат. О пів на 8 вже був там. У складі 14 бригади ЗСУ спершу воював на Київському напрямку. Потім Миколаївська область, Харківська. Потім Соледар і Бахмут. В кінці літа – прорив на харківському. А з кінця серпня минулого року й понині – Куп’янський напрямок.
Звичайно, до війни планів було дуже багато. Саме народилися онучки, тож хотілося побути з ріднею, допомагати. Війна всі ці плани зламала».
На Куп’янському…
«На Куп’янському напрямку ніколи не було спокійно – відколи ми туди заїхали. Станом на сьогодні ми зупинилися на певному рубежі, який практично не змінюється - плюс мінус кілька метрів. Погода зараз не дозволяє рухатися ні нам, ні ворогові. Тут багато річок, які розлилися по весні. Ситуація досить складна. Маємо, на жаль, втрати. Але ворог також має втрати, і дуже великі».
Про тактику росіян
«Про тактику росіян варто говорити у порівняльному плані. Їхня тактика зараз дуже відрізняється від тієї, яка була на початку війни. Тоді ворог заходив в Україну колонами. Безпечно, на ура. Думав, що захопить Україну образно кажучи в білих рукавичках.
Зараз ворог вчиться воювати і від нас старається запозичувати якісь навики у веденні бою, в наступі, в обороні. Додайте до цього його варварську стратегію – обстріли мирного населення та цивільної інфраструктури.
Все знищити і зруйнувати – це у московитів у крові».
Що на війні найважче
«Найважче – це стояти на місці. Хочеться руху вперед. Хочеться якнайшвидше звільнити свою землю, закінчити війну. Звісно, усвідомлюємо той факт, що вище командування більше знає і йому краще видно, як це має бути…»
Про чергування на нулі
«Бувають, наприклад, нічні чергування – вдень не завжди можеш виконати ту роботу, яку виконаєш вночі. Хоча зараз вночі теж небезпечно – у ворога є квадрокоптери, обладнані приладами нічного бачення. Все бачать, все контролюють. Тож ні вночі, ні вдень безпеки нема.
Часом вночі виходиш на 7 і більше кілометрів. Повертаєшся під ранок. Але людина звикає до всього...»
Що слугує підтримкою
«На війні насамперед підтримує військовий колектив. Це вже своєрідна сім’я, яка сформувалася за багато місяців спільного протистояння з ворогом. Тут одне одному довіряють, тут розуміють, що тебе у разі потреби прикриють. Звичайно, у нас також є ротації, коли від’їжджаємо на кілька кілометрів і маємо змогу трохи відпочити.
На жаль, тривалого відпочинку нема. Ми як втягнулися в цю війну з ворогом 24 лютого минулого року, так досі на передовій».
«Чи відпустила війна вдома? Ні, не відпустила. Хоч бачишся із рідними, з дорогими для тебе людьми, але думкою там… Війна відпустить тоді, коли закінчиться».
Завдяки чому ми переможемо?
«Я думаю, що є два варіанти – як це буде. Або важка перемога з втратами. Адже відомо, що противник мав час вкопатися, вкоренитися в землю. Там він, певно, й залишиться.
Або ж війна закінчиться несподівано для всіх – пригадайте чудо на Майдані. Було б краще, щоб менше наших втрат. Дуже важко кожен день чути про загибель хлопців. До цього не звикаєш ніколи».
Побажання для тих, хто чекає захисників у тилу
«Терпіння, віри в Перемогу. Молитви...»
