Біжать роки, минають століття, а пісня «Купалочка» так і лишається сакральним артефактом народної творчості, хоча й зазнала чимало трансформацій. Довгий час текст її передавався із уст в уста й жив поміж людей, допоки одного разу фольклорист та етнограф Людмила Іваннікова не записала його. Далі в історії — низка взаємопов’язаних подій, що й приводять нас у сьогодення. Знайдену пісню Людмила дарує Ніні Матвієнко, яка вперше представляє її широкому загалу в авторському аранжуванні у 1998-му році. Трохи згодом
Олег Скрипка вирішує запросити пані Ніну виконати цей купальский гімн на відкритті першого фестивалю Країна Мрій у 2003 році.
«Протягом майже 15 років ми відкривали фестиваль разом із Ніною Митрофанівною саме цією піснею. Крізь роки ми пронесли “Купалочку”, й саме так вона стала негласним гімном Країни Мрій», — згадує сьогодні Олег Скрипка. — «Врешті ми вирішили разом із ВВ зробити власне аранжування пісні й записати її для нашого нового альбому, над яким зараз працюємо. До участі у запису, звісно ж, запросили Ніну Митрофанівну та нашіх друзів, гурт Божичі, з якими разом колись починали історію фестивалю. Гадаю, природно, що кліп виходить саме на Івана Купала — свято сонця та добра, якому вона колись і була присвячена».
Нове аранжування пісні є органічне поєднання інді-року 70-х, драйву ВВ та спадщини містичних нот українського народного мелосу. А джерельний спів Ніни Матвієнко та гурту Божичі перетворив календарно-обрядову пісню на качову та життєствердну композицію.
