10 липня 2025 року жителі села Чорниж Колківської громади провели в останню земну дорогу свого земляка – старшого сержанта 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, Героя-захисника України Віктора Копетюка, який загинув у бою на Донеччині.
Історією життя полеглого Героя поділилось видання "Нове життя", - інформує ВолиньUA.
У селі Чорниж 2 листопада 1978 року у простій родині колгоспників, доярки Євгенії Іванівни та пастуха Анатолія Івановича Копетюків, народились двійко дітей – син Віктор і донька Віра. Змалку вони були нерозлучними: разом у класі, на шкільних лінійках і в життєвих турботах.
– Віктор був дуже спокійний, уважний, – згадує сестра Віра. – Навчався добре, мав похвальні листи, а ще був хорошим сином. Батькам помагав, ніколи не відмовляв. Часто пам’ятаю його з вудочкою та за грою у футбол.
Після школи Віктора призвали до лав армії. Звідти повернувся вже справжнім чоловіком – міцним, серйозним, відповідальним. Почав працювати на Луцькому цукровому заводі, очоливши відділ охорони. У 2007 році зустрів своє кохання з Рівненщини. Одружилися та оселилися в Луцьку. Згодом у них народилася донька Ілона, якій нині 16 років.
– Віктор дуже любив доньку. Навіть коли розлучилися з дружиною, він ніколи не втрачав зв’язку з нею, забезпечував матеріально. Ілона була його всім, – продовжує пані Віра.
Після розлучення Віктор повернувся в рідне село – доглядати маму та молодшого брата Леоніда, який має психічні розлади. А ще – щоб бути ближче до землі, на якій виріс. Їздив на заробітки за кордон, трудився, не гребуючи жодною працею. А коли почалося повномасштабне вторгнення військ рф – негайно повернувся додому.
– І вже невдовзі Віктор був мобілізований, – згадує сестра. – Після вишколу на Яворівському полігоні його направили до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Боронив країну в Донецькій області, поблизу Костянтинівки. Там, серед жорстоких буднів війни, Віктор двічі отримував поранення – в голову та руку. Пройшов тривалу реабілітацію. Саме тоді рідні востаннє бачили його живим.
– Після поранень йому запропонували залишитися на службі в ТЦК та СП в тилу, – розповідає Віра. – Але він сказав: “Я мушу повернутись до хлопців”. І поїхав назад на передову. Він рідко говорив про війну. Більше слухав, аніж ділився. Але завжди телефонував, виходив на відеозв’язок. “Тобі воно не треба”, – повторював кожного разу, коли я просила розповісти хоч щось. Відчувала, що там страшно, але він жодного разу нічого не просив. Лише цікавився як Ілона, як мама…
У ніч із 6 на 7 липня 2025 року ворожий дрон скинув вибухівку в місце, де перебував Віктор Копетюк. Він загинув миттєво. Його серце зупинилося на Донеччині, далеко від дому – але з думками про рідних, про Україну, яку він захищав до останнього подиху.
10 липня рідне село Чорниж вийшло на зустріч Героя. Люди сформували живий коридор, аби провести його востаннє до храму Архістратига Михаїла, де відбулося відспівування, потім – до кладовища.
"Співчуття та подяку рідним за мужнього Воїна висловили секретар селищної ради Наталія Рейкіна, староста села Тетяна Оніщук, директорка ліцею Марія Сидорчук. Мама Віктора отримала Державний Прапор України з домовини. На його честь пролунав трикратний залп почесної варти.Ми зобов’язані пам’ятати Віктора Копетюка та інших полеглих українських Захисників, завдяки яким можемо жити, навчатися і працювати, виховувати дітей…", - йдеться у дописі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Читайте також: Загинув воїн з Поворської громади
