Минає важкий і болючий для нашої країни рік, який 24 лютого приніс нам повномаштабне вторгнення росії. За місяці, що ми прожили від лютого, поборовши перші дні страху, ми зрозуміли одне – перемога буде за нами. Йшли дні за днями, тижні за тижнями і життя у таких далеко віддалених від фронту міст як Володимир почало текти у звичному руслі. Поглянемо ж на події, що відбувалися тут протягом року.
Активно у Володимирі пройшла декомунізація радянських символів. Спочатку на площі героїв демонтували меморіальні стели з радянськими зірками, що були встановленні з обох сторін біля обеліска слави. А вже наступного дня 22-го квітня демонтували танк, що стояв на розі вулиць Устилузької та Драгоманова. Під знесення потрапив і пам’ятник НКВДистам по вулиці Устилузькій.
Разом з цим у громаді перейменували 46 вулиць, які носили імена російських діячів і, на жаль, не довели справу до кінця. Вулицю в селі Заріччя названу на честь голови сільради радянських часів – Стемковського не перейменували. Довго це питання обговорювали, затягували, а в підсумку на крайній грудневій сесії взагалі зняли з порядку денного. Схоже, зарічанський десант у міськраді Володимира став орієнтуватися на майбутні вибори або ж злякався погроз нащадків сільського голови.
З початку війни наше місто стало другою домівкою для сотень внутрішньо переміщених осіб. Зустрічали їх та надавали необхідне у приміщенні районного будинку культури, який перетворили на гуманітарний центр.
Особливо велике спасибі варто сказати нашим сусідам полякам, друзям з Литви, Латвій та Естонії, які активно возили гуманітарну допомогу до нашого міста. Дехто і далі продовжує це робити, але уже в співпраці з володимирськими волонтерами. До речі, тут хлопці збирають на автівку для парамедиків Бахмута.
За активну волонтерську діяльність, яка з російським вторгненням лише виросла в рази, відзнакою Володимирської міської ради «За заслуги перед містом» нагородили громадянина Німеччини Карла-Ернста Мюллера. Людина, дійсно це заслужила, бо не лише стала ініціатором партнерства Цвікау та Володимира, але й справжнім другом України.
У цьому році наше місто заприятелювало ще з двома європейськими містами. У липні з литовським Расейняйном, а в жовтні з польським Мальброком.
Найстаріший ресторан міста - «Дружба», зі зміною власника, став піцерією “База” з інтер’єром в стилі лофт.
В парку Слов’янський встановили новий дитячий майданчик. У місті запрацювала благодійна їдальня, де гаряче харчування отримують вразливі категорій населення.
Щодо кадрової політики, то новими керівниками у місті було призначено: Романа Лисюка – директором КП “Управляюча житлова компанія” та Інну Мацьоху - керівником Територіального центру соціального обслуговування.
Оновили в 2022 році і муніципальну варту, яку очолив Віктор Лавренюк. Загалом розширили штат до 10 осіб, пошили нову форму, передали автомобіль.
У серпні на 72 році життя перестало битися серце багаторічного міського голови Володимира – Петра Саганюка. Він очолював місто понад 20 років і був досвідченим політиком.
Майже щотижня мешканці міста, стаючи в коридор пошани, на колінах зустрічали своїх земляків - загиблих Героїв. Це останнє, що ми могли для них зробити, якби не ці воїни нашої країни не було б. І багатьох з нас теж би не було. Це треба усвідомити і перестати гратися в толерантність з усім російським.
Сподіваюся, що коли підбиватиму підсумки 2023 року, то першим рядком напишу - "МИ ПЕРЕМОГЛИ" і додому, в обійми рідних, повернулися ті, хто втримав над нами небо і виборов цю перемогу ціною крові та поту.
Ярослава Колоскова