Дві сім’ї постійно проживає нині у селі Писарева Воля Оваднівської громади. За чотири та шість кілометрів найближчі села – Ліски і Білин, за 12 кілометрів навпростець – кордон із Польщею.
Наразі в громаді проживає 68-річний Володимир Петрук з неповнолітніми дітьми та його сусідка Ольга з сім’єю, розповіла Суспільному староста Іванна Бельзюк.
На початку повномасштабного збройного вторгнення Росії в Україну, пропонували людям, які виїздили з окупованих територій, приїхати у Писареву Волю, але охочих не було, говорить провідна спеціалістка Оваднівської сільської ради Надія Антонюк.
До Писаревої Волі веде дорога, збудована за радянських часів, автобус не їздить, немає ні магазину, ні школи, ні пошти. Чисте повітря і мальовнича природа компенсують відсутність інфраструктури, каже місцевий житель Володимир Петрук. Його донька навчається в училищі на кравця. Цього року син Володимир закінчив дев’ять класів і хоче навчатися у Ковелі у військовому ліцеї.
«Немає сусідів злих, а так усе добре. Просто допомагаю татові й усе. З 8 років на тракторі їжджу», – каже хлопець.
Володимир Петрук у 1986 році мав можливість залишитися у Сполучених Штатах Америки. Тоді отримав дозвіл від радянської влади поїхати до дядька у Маямі, який після визволення з німецького табору у роки Другої світової виїхав в Америку. Рідня навіть приготувала йому житло, але чоловік повернувся в рідне село.
Друга жителька Писаревої Волі живе на іншому кінці села, серед 25 хат пусток. Ольга має господарство, садить городину, у магазин їздить в сусідні села Білин або Ліски. Два сини вже старші, живуть у місті.
«Поселіть нам людей тут, щоб було до кого привітатися. Завезіть нам людей! Дорога у нас є, воду проведемо. Світло є завжди», – говорить жінка.
У 1991 році у селі офіційно було зареєстровано 30 людей, нині ж – вісім, каже староста села Іванна Бельзюк.