14 травня 2020 року лучани Іванна й Віталій Головенки називають одним з найщасливіших днів у їхньому житті. Адже цього дня вони стали батьками трьох прекрасних і таких довгожданих хлопчиків – Вадима, Богдана і Максима.
Нині трійнятам – уже рік. Вони вчаться вимовляти перші слова, спинаються на ніжки, трохи вередують, бо якраз ріжуться зубчики, - пишуть Волинські новини.
Журналісти зустріли багатодітне сімейство під час прогулянки.
Татко котить габаритний тримісний візочок, щаслива мама йде поряд, усміхаючись своєму щастю. Завважуємо, як захоплено проводжають поглядами їх перехожі. «А хто то у вас? Хлопці? Аж три?! Ооо, дай, Боже, здоров’я козакам», – бажає якийсь сивочолий чоловік.
Віталій з Іванною кажуть: уже звикли до такої реакції людей на вулиці. Атож, не щодня ж трійні народжуються! Маленькі Головенки, наприклад, стали першою трійнею в Луцьку за десять років і найпершою, яка народилася у Волинському обласному перинатальному центрі.
«Про те, що станемо батьками одразу трьох діток, ми дізналися на першому УЗД, – пригадує Іванна (Віталій тим часом намагається заспокоїти малих вередунів). – Коли чесно, то були шоковані такою новиною. Хоча в нашій родині народжувалися двійні чи не в кожному поклінні, моя мама теж з двійнят, наша трійня – перша. Та з часом звикли до цієї новини й почали готуватися до народження хлопців».
Вагітність минала без ускладнень, не довелося навіть на збереження лягати.
«Ми одразу звернулися в перинатальний центр. Там дуже хороші лікарі, допомогу мені надавали на найвищому рівні, – провадить молода мама. – Звісно, носити трьох хлопців було нелегко. Та я мала велику групу підтримки, тож все минуло чудово».
Клопотів із хлопчиками, звісно, вистачає. Адже потрійне щастя – це ще й турботи, помножені на три, недоспані ночі, уміння розділити на трьох любов та увагу.
Найважчим, зізнається Іванна, став перший місяць по поверненні з пологового – нелегко було звикати давати раду трьом малесеньким діткам. Але з часом усе стало на свої місця, а нічні неспання – майже нормою.
«Зараз, коли синочки підросли, потрібно пильнувати їх ще більше, – усміхається Іванна. – Вони у нас такі активні, непосидючі, буває, розбігаються в різні боки, то мусиш ловити по хаті. На прогулянку, наприклад, збираємося години з півтори. Бо поки одного збереш, інший уже шапку стягнув, а третьому знов памперс міняти… Поки усіх вдягнули – вже просять пити. І так по колу. Але ми вже й до цього звикли, навчилися давати раду».
Коли запитуємо про труднощі, Головенки не скаржаться. Кажуть: незважаючи ні на що, їхнє щастя – безмежне. Єдине – доволі складно щодня спускати й піднімати габаритний візок на сьомий поверх, коли в будинку не працює ліфт.
«І в нас дуже маленька квартира, таки трохи малувато місця з трьома хлопцями, – додає Іванна. – Але в цій маленькій квартирі живе наша велика любов. Нам на замовлення зробили такий величенький манеж, аби синочки там гралися, бо ж на ліжку їх втримати не можна».
Жінка переконана: побутові негаразди – то дрібниці, аби лишень синочки зростали здоровими. А доглядати за дітками Головенкам допомагають родичі.
«Дуже виручає мене моя сестра, – каже Іванна. – Вона зі мною – з пологового. У нас хороші бабусі, куми. А влітку плануємо на трохи поїхати до бабусі з дідусем, аби хлопці побули на свіжому повітрі».
Незважаючи на усілякі труднощі, Головенки запевняють: вони – абсолютно щасливі.
«Я невимовно щаслива, що стала мамою, – каже Іванна. – Коли гуляємо на вулиці, хтось вітає, хтось співчуває. А для мене це все – абсолютне, ні з чим незрівнянне щастя. Коли вони до тебе усміхаються, тягнуть рученята, кличуть маму чи тата… Хіба буває краща форма того щастя?»
«Звісно, нам нелегко, – каже Віталій. – Адже тепер у нас – велика відповідальність за оцих маленьких людей. Я зараз більше уваги приділяю сім’ї, трохи менше роботі. Діти й дружина – на першому місці».
Чоловік зізнається: попервах важко було звикати не спати ночами, витримувати дитячий плач, втихомирювати, коли капризують усі троє одночасно. Але за рік уже терпець загартували.
«Хай там як, а бути татом трьох синів – це справді круто! – запевняє Віталій Головенко. – Коли вони граються, сміються – душа радіє. І я дякую Богові за таких довгожданих діток».
Іванна та Віталій Головенки переконані: секрет сімейного щастя – у любові й терпеливості.
«Любіть своїх дітей і одне одного. Намагайтеся не зважати на дрібні дитячі капості. Колись вони виростуть, а вам буде поміч. Принаймні, ми в це дуже віримо. І не бійтеся народжувати. Бо кожна дитина тільки примножує родинне щастя», – усміхаються на прощання батьки та поспішають з дітьми додому. Туди, куди рік тому до них завітало потрійне щастя.
