Сергій Кудрявцев – неординарна особистість. Працював на керівних посадах у банківській сфері. Політичну кар’єру розпочав як рядовий партієць у складі ВО «Свобода». Згодом був призначений першим заступником голови Волинської ОДА. З власної ініціативи звільнився з займаної посади. У 2020 році обраний депутатом Волинської облради. Під час російсько-української війни освоїв професію виготовлення дронів та власними руками зібрав понад 160 БПЛА. У інтерв’ю Волинській газеті Сергій Альбертович розповідає про свій політичний шлях та аналізує особливості волинської політики за останні п’ять років.
– Сергію Альбертовичу, так склалося, що ваша політична кар’єра розпочалася не з обрання депутатом Волинської обласної ради, а з моменту призначення на посаду першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації у 2014 році. Це так?
– Насправді моя політична кар’єра розпочалася у 2012 році, коли я вступив до лав ВО «Свобода». Працював як рядовий член партії, пропагував ідеї українського націоналізму. Бувало таке, що стояв на наметі, займався агітацією на вулиці. Потім мене обрали до складу міського комітету. А вже після Революції гідності Луцька міська організація ВО «Свобода» делегувала мене на посаду першого заступника голови облдержадміністарції.
– Чому залишили державну службу?
– Після того, як наша політична сила не потрапила до Верховної Ради України, партія прийняла рішення залишити усі державні посади. Бо не можна одночасно бути у владі і критикувати владу! Це єдиний приклад в українській політиці, коли політична сила з власної ініціативи відмовилася від займаних високих посад: міністрів, голів облдержадміністрацій, очільників державних агенцій. Наші однопартійці залишилися тільки на обраних посадах. Вважаю, що такий підхід – приклад відповідальності. А також свідчить про те, що влада не є самоціллю для націоналістів, а інструментом для побудови Великої України.
– Ви обрані депутатом Волинської обласної ради від Волинської обласної організації ВО «Свобода» і належите до партійної фракції. Що для Вас означає приналежність до «Свободи»? Вашу думка про те, чому чимало політичних структур націоналістичного спрямування не об’єднані в одне ціле?
– Я в «Свободі» з 2012 року. За цей час серед однопартійців знайшов чимало друзів і однодумців, і жодного разу не пожалкував про свій вибір. Щодо багатопартійності. В Україні постійно утворюються різні партії різних політичних забарвлень, у тому числі й націоналістичного спрямування. Однак, часто буває, що партії виникають і яскраво спалахують перед черговими виборами, профінансовані якимось олігархом. А потім швидко зникають із політичного олімпу чи забувають про свої обіцянки та цураються націоналістичної ідеології. «Свобода» ж із початку 90-х неухильно йде своїм політичним шляхом. У нас є ідеологічний фундамент і стратегічне бачення розвитку країни. Ми мислимо категоріями нації та держави, а не тимчасовими кон’юнктурними вигодами. «Свобода» не проти об’єднання з іншими партіями націоналістичного спрямування. На останні вибори до Верховної Ради України ми йшли одним блоком із Національним корпусом, Правим сектором, Конгресом українських націоналістів, рухом «Дія» та Українською добровольчою армією. Але будь-яке об’єднання має будуватися на основі спільних цілей та цінностей. Здатності ставити на перше місце не суб’єктивні амбіції, а інтереси країни.
– В світі існують різні підходи до функціонування місцевих органів влади. У Білорусі, наприклад, диктатор аляксандр лукашенка самочинно призначає навіть голові міськвиконкомів. В Азербайджані, де править Ільхам Алієв, узагалі немає ніяких місцевих рад… Що б Ви змінили у законодавстві щодо майбутніх виборів депутатів та голів місцевих рад, українського парламенту? Чи нічого змінювати не потрібно?
– В Україні діяли різні виборчі закони. І ніколи не було так, щоб якийсь закон усім подобався. Завжди лунала критика з боку опозиції. Насправді Україні потрібно змінювати підходи. А це неможливо без справжньої децентралізації влади. «Свобода» завжди виступала за розширення прав місцевого самоврядування. Тому такі структури, як обласна державна адміністрація мають зникнути. А голови облдержадміністрацій – поступитися місцем префектам із функціями нагляду за дотриманням законності у межах області. Крапка. Тоді як місцеві ради повинні формувати виконкоми і вирішувати питання розвитку громад. Звісно, що будь-які вибори мають відбуватися з дотриманням законності, прозоро і без підкупу.
Ми зараз у стані Великої війни. Зрозуміло, що ніякі вибори наразі неможливі. У мене є великий сумнів, що за законом про вибори до парламенту, який чинний нині, ми зможемо обрати 450 депутатів. Бо значна частина округів окуповані російськими загарбниками. Тому майбутній виборчий закон має забезпечити обрання конституційної кількості народних депутатів. Це можна зробити лише на основі пропорційної системи виборів.
– Ви – голова постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства облради. Що найголовніше на цьому напрямку, які пріоритети на майбутнє?
– Під час війни наші можливості обмежені. Звісно, хотілося б активно робити дороги, будувати інфраструктуру та нові підприємства. Але для цього немає ні значних фінансових можливостей, ні безпекових передумов. Крім того, існує рішення обласної ради від 2023 року, ініціатором якого є фракція ВО «Свобода»: кошти з перевиконання бюджету та продажу комунального майна мають йти на потреби армії.
Звісно, соціальна інфраструктура має функціонувати на належному рівні. Також обласна влада має працювати над пошуком інвесторів, які готові вкладати в економіку, та максимально сприяти їм. На жаль, у часи правління адміністрації Юрія Погуляйка перед потенційними інвесторами стояв великий шлагбаум. Були випадки, коли інвестори приходили на Волинь, але стикалися з байдужим, а то й ворожим ставленням обласної адміністрації… І «благополучно» йшли працювати у Рівненську область.
– Давно відомо, що між другим та третім поверхом обласних органів влади завжди існували різні бачення щодо вирішення тих чи інших проблем. Інколи навіть споглядалася відкрита війна аж до оголошення недовіри. Чому так узагалі могло статися, що в організації схеми уникнення від мобілізації великої кількості громадян призивного віку правоохоронці звинувачують ексзаступницю голови облдержадміністрації? Чим узагалі запам’яталася «епоха Погуляйка»? Що змінилося після призначення Івана Рудницького?
– Обласна рада – це орган, який представляє громаду. Голова обласної державної адміністрації (віднедавна начальник обласної військової адміністрації) – це особа, яка представляє Президента, який може в будь-який момент звільнити відповідного посадовця. Тоді як повноваження обласної ради тривають 5 років. Депутатам часто доводиться працювати з різними головами обласної державної виконавчої гілки влади. Бувають навіть випадки, коли позиція обласної ради не співпадає з позицією Президента. Тож призначення Юрія Погуляйка на посаду голови Волинської обласної державної адміністрації стало, напевно, найневдалішим призначенням для нашої області з моменту відновлення Незалежності України. Юрій Погуляйко привіз із собою на Волинь російськомовну команду з донбаським менталітетом. Цю групу не цікавив розвиток нашої області. Фракція ВО «Свобода» з перших днів роботи донбаського десанту Юрія Погуляйка критикувала його діяльність. А критикувати було за що! Насамперед, за хамську манеру поведінки чиновників адміністрації, маніпуляції з бюджетом, премії чиновникам за рахунок громади, сумнівні схеми та провальну роботу.
Не треба забувати, що три заступника Юрія Погуляйка були звільнені з посад на хвилі корупційних скандалів. Мирослава Якимчук – не першопроходець. Перед нею у відставку за вкрай підозрілих обставин відправили Андрія Ярмольського та Юрія Гупала. Чому чиновниця високого рангу стала фігурантом схеми уникнення від мобілізації? Це питання, передусім, варто адресувати самому Юрію Погуляфйку та правоохоронним органам. Як і те, чи будуть доведені усі ці справи до логічного завершення?
Остаточні висновки щодо роботи нової облдержадміністрації робити зарано. Проте, на відміну від Юрія Погуляйка, Іван Рудницький прислухається до позиції обласної ради. Наразі немає значних непорозумінь із обласною радою. Але якщо ж політика обласної державної адміністрації (ОВА) на чолі з Іваном Рудницьким поверне не туди, ви перші про це почуєте від нашої фракції. Ми не будемо мовчати, якщо хтось із посадовців забуде про інтереси краю і перетвориться на запопадливого виконавця волі Володимира Зеленського і його офісу.
– Як мінімум один депутат-свободівець облради, Олександр Пирожик, із перших днів повномасштабного вторгнення рашистів добровільно долучився до українського війська. Хто ще з ваших однопартійців воює?
– З початку московського вторгнення у 2014 році багато побратимів з моєї партії, в тому числі і депутатів різних рівнів рад, взяли участь збройному опорі загарбнику. Наприклад, Віктор Вілентко, займаючи посаду голови Іваничівської районної ради, пішов добровольцем у 2014 році. Воює досі.
Зазначу, що з 24 лютого 2022 року ВО «Свобода» призупинила політичну діяльність, і зараз її членство або воює, або займається волонтерством. На фронті багато наших екс-депутатів Верховної ради. У тому числі колишній спікер парламенту Руслан Кошулинський. Та що там казати, якщо голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок зі своїм сином на фронті! А ще у лавах ЗСУ депутат Горохівської міської ради Олександр Магурчак, депутат Ковельської міськради, колишній нардеп Валерій Черняков, депутат Ковельської міськради Вадим Ткачук, депутат Підгайцівської сільської ради Андрій Собчук, депутат Шацької селищної ради Петро Ткачук та десятки інших однопартайців із Волині.
– Ваша дружина працює в одному з департаментів Луцької міської ради? Це результат реалізації її знань та досвіду, чи, можливо, частина багатоходових домовленостей керівництва волинської «Свободи» з очільниками міста?
– Це її друге місце роботи. Вона працює у Луцькій міськраді ще з 1998 року. На той час у «Свободи» не було жодного депутата у міській чи обласній раді. Та і я не був членом партії. До речі, «Свобода» також мала іншу назву – Соціал-національна партія України. Про які домовленості за таких обставин може йти мова?
– У попередніх інтерв’ю Ви детально розповідали про те, що займаєтесь виготовленням дронів. Скільки вже «пташок» передали ЗСУ?
– Багато моїх побратимів і знайомих зараз боронять Україну на Сході. З ними стараюся підтримувати зв’язок. Маю півторарічний досвід виготовлення дронів. За цей час зібрав понад 160 БпЛА. Мої пташки розлетілися на різних напрямках – від Херсонської до Сумської області. Допомагаю усім, хто звертається. Звісно, багато що залежить від фінансування.
– До росії ваші дрони теж залітають?
– Поки що ні. Хоча у мене є мрія, щоб мої безпілотники долітали до москви. Але зараз вони знищують ворога, який перебуває на українській землі.
– Вірите, що окуповані території нашої держави можуть знову стати українськими не тільки територіально, але й духовно?
– Щоб тимчасово окуповані московією території, і Схід, і Крим, знову стали українськими однієї віри замало. Для цього необхідна відповідна робота на всіх рівнях державного управління. На жаль, всі українські президенти, парламенти та уряди не ставили питання національної ідентичності на перше місце, не захищали українські традиції, мову, історію тощо. Саме незахист українства і дозвіл на масовану мовну і культурну експансію московії створили умови для фізичної окупації. Якби з моменту відновлення Української державності з 1991 року влада проводила політику дерусифікації та демонтажу російського колоніального впливу, то я впевнений, що і військової агресії московщини не було б. Тому після війни перед українським суспільством постане відповідальне завдання – обрати президента та парламент, які поставлять українську ідентичність на перше місце. Побачимо, чи українці дозріли до такого рішення.
