Минулого року доля закинула мене у короткотермінове відрядження на Сумщину. По дорозі познайомився з військовослужбовцем, який не тільки прямував до тієї ж самої в/ч, а ще й виявився земляком з Луцька. При подальшому знайомстві з’ясувалося, що він молодий офіцер, старший лейтенант 95 ДШБ, захищав Бахмут, був важко поранений, переніс кілька операцій на стегні і за станом здоров’я був переведений до частини, що дислокувалась на кордоні з ерефією, а через деякий час – до одного зТЦК на Волині.
Чому я так детально описую цю історію?
Бо в мирному Пирятині, за 300 км від ЛБЗ (лінії бойового зіткнення), загинув такий же військовослужбовець, який добросовісно відпрацював в Сєрєбрянці, Бахмуті і Авдіївці, теж був важко поранений, теж переніс кілька операцій. Чому він, пройшовши три кола пекла, залишився живим на фронті, а загинув у мирному місті, виконуючи свої службові обов’язки?
А все починається з дрібниць. Таких як вчасно ухвалений дієвий, а не популістський, закон про мобілізацію, наведення елементарного порядку в роботі правоохоронної системи, прокуратури, судів…
Були в минулому серйозні корупційні історії з головами Одеського, Київського та багатьох інших ТЦК. Громадянське суспільство вимагало наповнення штату «військкоматів» ветеранами, які пройшли горнила бойових дій і мали б чесно виконувати свої функціональні обов’язки на службі в ТЦК.
І що знову не так? Давайте дивитися чесно правді в очі. Боротьба за Незалежність і територіальну цілісність нашої держави - справа, що стосується кожного громадянина без виключення, і у плуг мають впрягатися усі. Запропонований владою механізм мобілізації через «бусифікацію» є, м’яко кажучи, не зовсім ефективним. Вочевидь, владі слід шукати додаткові мотиваційні чинники.
Виявляється, що рашисти мобілізують українців в свою армію на окупованих територіях, і я не чув про випадки непокори чи бійок з представниками їхніх військкоматів.
Проте, переглядаючи десятки коментарів до кількох дописів на цю тему, я був вражений до глибини душі: «так йому й треба», «треба, щоб вони своєї тіні боялися», «своїми діями вони заслужили», «дай Боже, не останнього».
Шановні, схаменіться! Загинула людина честі, батько двох діток, військовий, який захищав вас, ризикуючи власним життям. А ви глумитесь над його пам’яттю.
Знаєте, кому вигідна вся ця історія? У першу чергу московитам, що будуть трубити через усі інформканали про зрив мобілізації в Україні. А ще й нашим латентним колаборантам. Та й загалом не виключаю, що за Пирятинською подією, вибухами у ТЦК Рівного і Павлограда стоять спецслужби ерефії. Бо посіяти в українському суспільстві зерна розбрату, недовіри, деморалізувати його - одне з найактуальніших завдань нашого спільного ворога.
«Вбивство військових у тилу - це червона лінія, яку не можна перетинати. Блискавична жорстка реакція влади - єдине можливе рішення в ситуації свавілля проти військових».
Бо зараз, можливо, найвідповідальніший період війни. І нам як нації потрібно бути максимально згуртованими. Тоді ані путін, ані його армія не будуть нам страшні.
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
