Вибори – несильна сторона українців. За 28 років незалежності українці так і не навчилися голосувати мудро. Переважно суспільний вибір зводився до меншого зла, або ж грунтувався на емоційній нераціональній складовій. Вибори проходили і досить швидко громадяни розчаровувалися у своєму виборі. Розчаровувалися, але вперто наступали на ті самі граблі на наступних електоральних перегонах. Звісно, не забуваючи сказати самому собі: усі політики однакові і немає з кого обирати.
Після виборів президента на Україну чекають вибори до парламенту. Свіжі соціологічні рейтинги малюють картину тотальної симпатії народу до віртуальної партії президента Зеленського. Соціологія каже, що за «Слугу народу» готові голосувати близько 40% виборців. Хоча до 9 червня (дати висунення кандидатів у нардепи від «Слуги народу») ніхто не знав ні програми партії, ні її членів. Мало того, партії як такої взагалі не існує. Але логіка українських громадян здоровим глуздом не пояснюється. Тож, цілком ймовірно, що «Слуга народу» таки зможе отримати впевнену перемогу і навіть більшість місць у складі нової Верховної Ради. Але чи розуміють українці, кому вони готові довірити свою долю і в чиї руки віддати керівництво державою?
Погоня за новизною, шоу і бажання «зробити їх усіх» може привести до реваншу проросійських сил в Україні. Це не страшилки, вигадані політичними опонентами, а об’єктивна оцінка світогляду і принципів Зеленського та його молодої команди.
Перші тижні президентства Зеленського показали, що він не зовсім адекватно сприймає дійсність. Або ж сприймає її крізь призму своєї свідомості, яка дуже нагадує малоросійську. Не треба даремно тішитися візитом Володимира Зеленського до Брюсселю. Янукович теж там бував і не раз. Навіть демонстрував з себе палкого прихильника євроінтеграції України і готувався підписати угоду про асоціацію. Але це не завадило йому ще у квітні 2010 року піти на зрадницькі Харківські угоди з Росією. А потім взяти курс на «рускій мір».
Риторика і поведінка Зеленського теж насторожує. Як і його мовчання і намагання й надалі уникати гострих питань порядку денного. Особливо тих, які стосуються сфери зовнішньої політики і захисту від агресії Росії. Слова про мир за будь-яку ціну. Дивне призначення Кучми для переговорів у Мінську і його заяви про початок торгівлі з ДНР та ЛНР. Озвучені другим президентом ініціативи про заборону відкривати вогонь у відповідь на обстріли російських окупантів. Незрозуміле звернення Зеленського до Росії з проханням взяти під контроль дії сепаратистів на Донбасі після загибелі українських бійців від рук російських найманців. Його принципове ігнорування питання української мови, національної ідентичності, натяки на референдуми щодо курсу країни. Заяви лідера партії «Слуга народу» Дмитра Разумкова про винесення питань мови, історії і культури за дужки. Лише ці факти змушують задуматися.
Зеленський поки що немає більшості у Верховній Раді, тож реалізувати свої ініціативи і мрії йому непросто. Але за кілька місяців ситуація може змінитися. І новий президент почне втілювати у життя свої плани. Хто може сказати, яким буде справжній курс Зеленського, якщо він і сам мало говорить про нього? На які кроки піде глава держави заради миру з Москвою? Ніхто не знає, де є межа поступок Зеленського агресору. І чи існує у нього імунітет від здачі національних інтересів. Одна лише наявність подібних сумнівів має запустити у народу механізми самозахисту. Дуже ризиковано мати на чолі держави людину, здатність якої жорстко протистояти агресору ставиться під питання. Ще більш ризиковано наділяти цю людину всією повнотою влади в країні, віддаючи у його руки парламент.
Що буде у разі тотальної перемоги «Слуги народу»? Не треба тішити себе примарними ілюзіями про початок нової ери в житті країни. Завершення епохи бідності, жадібності і брехні 21 квітня не відбулося. Не станеться воно і 21 липня чи в будь-яку іншу дату виборів до парламенту, які принесуть перемогу «Слузі народу». В найкращому разі стан справ в Україні суттєво не зміниться. Але існують інші гірші сценарії: припинення курсу на Захід і проросійський реванш або спроба узурпації влади за допомогою абсолютної більшості у парламенті.
Коли мова йде про команду «Слуги народу», треба розуміти, що як такої команди не існує. Є друзі Зеленського, є його колеги по роботі. А є особи, делеговані олігархічними друзями нового президента. Все решта – набір людей, які мають дуже різні погляди на майбутнє країни. Їх точно не об’єднує якась чітка ідеологія чи відданість українській ідеї. В одному місці під брендом «Слуги народу» зібрали різноманітну суперечливу публіку. Частина цієї публіки не приховує свого скептичного ставлення до західного вектору розвитку країни. Скільки таких людей може виявитися серед майбутніх депутатів від «Слуги народу», ніхто не знає. А їх може бути багато і цілком достатньо для того, аби розпочати поступову капітуляцію України перед Москвою. І тоді українців чекають нові «Харківські угоди»...
В оприлюдненій програмі «Слуги народу» є перелік загальних ідей, які традиційно мають сподобатися електорату. Але про Росію як агресора і основну загрозу для існування незалежної України нічого немає. У третьому пункті «Безпека та оборона» міститься абстрактні формулювання. Серед них – про забезпечення законодавчого супроводу ініціатив президента на відновлення територіальної цілісності і державного суверенітету України. Про які ініціативи йде мова – ніхто не знає. Але є побоювання, що під цим соусом хочуть проштовхнути референдум про мирні переговори, одностороннє припинення вогню, відновлення торгівлі з ДНР/ЛНР і їх входження до складу України на умовах Росії.
Незрозумілим і дивним є пункт про підтримку ініціатив президента з перезавантаження відносин з найближчими сусідами України на заході. Про яких сусідів йде мова? Напевно, про Угорщину і Польщу. Цікаво, на які поступки Зеленський готовий піти Угорщині і Польщі - скасувати закон про мову чи визнати геноцид поляків на Волині під час Другої світової війни?
Звертає на себе увагу розділ програми "Національна ідентичність і громадянська злагода". Тут відверто натякають на можливий перегляд закону про мову, запровадження табу на історичні питання та українізацію, скасування україномовних квот на телебаченні і радіо. А ще у програмі є згадки про референдуми, які хочуть проводити з метою «впливу громадян на рішення влади». Чим не можливість для проведення референдуму про мир з Росією?
Перемога «Слуги народу» на виборах у парламент містить реальні загрози для України. Але це усвідомлюють далеко не всі. Навіть якщо Зеленський самостійно не наважиться капітулювати перед Москвою, його можуть до цього підштовхнути. А ще у парламенті точно буде потужна п’ята колона Кремля. Хто їй протистоятиме? Точно не «слуги народу», У 2010 році відсутність націоналістів у Верховній Раді привела до плачевних наслідків і узурпації влади Партією регіонів. Треба нарешті починати вчитися на власних помилках, якщо не хочемо вчитися на чужих. І не грати у рулетку на виборах.
Петро Герасименко
