Після 24 лютого 2022 року Україна перебуває в іншій реальності. Російська повномасштабна агресія зачепила кожного з нас. Депутат Луцької міськради Андрій Білан (фракція ВО «Свобода») ділиться своїми враженнями про події останнього року, і як вони змінили його життя.
- Зараз важко уявити час до 24 лютого. Але, можливо, ви пригадуєте як зустріли 2022 рік?
- Початок 2022 року, як і для більшості українців, розпочався з планів на майбутнє. В кожного з нас були якісь мрії та сподівання. Чи то стосується сім’ї, приватного життя, кар’єри, власної справи. Хоча загалом атмосфера була тривожною. І тривога посилювалася з кожним днем. Але не зовсім вірилося, що у нас спалахне велика війна. Тим більше, що наша влада транслювала суспільству суперечливі сигнали. Пригадую про шашлики у травні і про день Києва.
- Коли ви дізналися про початок повномасштабної російської агресії?
- Перед 24 лютого у мене було тривожне відчуття. Пригадую, що я погано спав. І вночі час від часу відкривав інформаційні сайти. Є такий сайт, де показують рух літаків у повітряному просторі. Вночі з 23 на 24 лютого я побачив, що в небі над Україною немає жодного літака. Тривога посилилася. Потім відкриваю інформаційний сайт і бачу великими літерами новину, що росія вторглася в Україну. Після цього я відразу розбудив дружину і далі почали думати про наші перші кроки. Ми зібрали тривожну валізку, документи та найбільш необхідні речі. І стали очікувати офіційної інформації від органів влади.
- Як минув день 24 лютого?
- Спочатку не хотілося вірити, що почалася велика війна. Десь близько 7 години ранку я вийшов до Центрального ринку. І побачив буденну картину: люди розкладають свої ятки з товарами. Все змінилося, коли на ринку почули вибух на луцькому аеродромі. Ніхто вже не думав про торгівлю і матеріальне. Настала нова жорстока реальність.
- У перші дні війни кожен прагнув знайти себе. Долучитися до спільної справи
- Всередині у мене боролися різні відчуття. Потрібно було визначатися, що робити далі. В чому ти можеш бути найбільш корисний для суспільства, а в чому твої навички є аматорськими. Тоді все відбувалося значною мірою спонтанно. Поліція оголосила патрулювання вулиць в нічну пору доби. Ми з однопартійцями також долучалися до цієї справи.
Незважаючи на війну, атмосфера тоді була зосереджена й рішуча. Дуже багато лучан виявили бажання долучитися до захисту свого міста. Згодом кожен почав обирати свій шлях. Не маючи військового досвіду, я обрав волонтерство.
- Розкажіть про ваші перші кроки в якості волонтера.
- Якраз в той час зі мною сконтактувався Богдан Богонос, однопартієць, ексдепутат Луцької міськради. Він вступив до територіальної оборони і звернувся за допомогою. Хлопцям потрібні були теплі речі та ковдри. Мені зателефонував однокласник Сергій Тимчук. У нього був мікроавтобус, а в мене контакти людей, які можуть допомогти. Ми швидко зібрали потрібні речі і завезли до місця базування тероборони.
Наступного дня ми отримали нові запити про допомогу. Щодня їх ставало більше. Так розпочалася доба волонтерства.
Тоді усі українці долучилися на підтримку армії. Вся країна стала одним цілим. Потреби були значні - від бензопил, генераторів, теплих речей до предметів особистої гігієни. Ми доставляли допомогу у різні точки. Іноді - далеко за межі Луцька.
- Що з того часу запам’яталося найбільше?
- Пригадую як з колегою, депутатом Луцької міськради з фракції ВО «Свобода» Володимиром Пшибельським, ми їздили до україно-білоруського кордону. Доставляли теплі речі, каски, аптечки, ліки для наших прикордонників. Ми приїхали у село за 15 км від кордону. Побачили багато військової техніки. Солдати, з якими ми зустрілися, розповіли, що їм чутно навіть голоси білорусів, коли вони чергують уздовж кордону. Було трохи моторошно дивитися на темні хати, усвідомлювати, що тут в будь-який час можуть початися активні бойові дії. Але коли ми поверталися, то зустрілися на дорозі з великою колоною військової техніки, яка рухалася на підмогу. Тоді ще чіткіше прийшло усвідомлення великої війни. Але разом з тим стало спокійніше, адже переконався, що наш кордон надійно захищений. І його захищають солдати з великою внутрішнью мотивацією.
- Як змінилася волонтерська діяльність після першого місяця війни?
- Волонтерська діяльність дещо трансформувалася за напрямками. Почалися доставки гуманітарних вантажів на схід та південь України. А також у визволені від російських загарбників райони Київської, Чернігівської та інших областей. Змінилася специфіка поставок для військових частин, яким були необхідні більш серйозні речі - від транспортних засобів, тепловізорів до карематів. Мені вдалося знайти складське приміщення для зберігання гуманітарки.
Хочу відзначити тісну співпрацю волонтерів, координацію їхньої роботи. У своїй діяльності я є частиною однієї команди. Спільні зусилля Волинської «Свободи» на чолі з Анатолієм Вітівим, громадської організації «Яворина-Волинь» на чолі з Русланою Вознюк, ГО «Волинський край» на чолі з Олександром Самосиком та інших небайдужих людей дозволили нам більш масштабно підходити до волонтерської діяльності і вирішувати більш масштабні питання. Ми перейшли від поставки вантажів до закупки авто та відправки їх на схід для наших воїнів. Я не говорю про більш дрібні речі, які постійно робляться. Без взаємної допомоги і об'єднання зусиль досягати цілей було б значно важче. Приємно, що обласна влада розуміє внесок волонтерів. У грудні 2022 року багато людей, задіяних у волонтерському русі, отримали почесні грамоти обласної ради, які вручив перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук.
- Ви - депутат Луцької міськради від фракції ВО «Свобода». Чи змогло місто адаптуватися до реалій воєнного часу?
- Війна стала серйозним випробуванням для нашої громади. Усі резерви міста було спрямовано на підтримку військових та вирішенню завдань оборони. Оновлено систему оповіщення цивільного захисту населення. Згодом постали питання відновлення повноцінної роботи шкіл і дитсадків. Значні кошти спрямовано на підготовку та ремонт укриттів. З іншого боку, заморожено фінансування багатьох інфраструктурних проєктів. Довелося забути про капітальні видатки, ремонти вулиць.
Водночас, хочу відзначити, що місто не зупинилося під час війни. Підприємства продовжують працювати. Сплачуються податки. До Луцька переїхало багато фірм з інших куточків України. Завдяки цьому вдалося не лише виконати, а й перевиконати бюджет за 2022 рік. Дуже важливо, що агресору не вдалося знищити нашу економіку. Місто намагається підтримувати бізнес, якому зараз нелегко.
- Після 2020 року до Луцької громади приєдналися навколишні села. Чи не завадила війна інтеграції цих населених пунктів?
- Навпаки, війна показала, що усі ми – єдина громада. Нам не раз доводилося звертатися за допомогою до старост, до жителів сіл, які стали частиною Луцька. Усі питання вирішувалися дуже оперативно. Люди з навколишніх населених пунктів з ентузіазмом збирали продукти та речі для військових. Іноді здалося, що вони готові віддати останнє, аби допомогти. Спрацьовувала мудрість: краще годувати свою армію, щоб потім не довелось годувати армію окупанта. Війна стала великим випробуванням, принесла багато горя. Але ці трагічні і водночас героїчні події об’єднали країну заради спільної мети – перемоги над ворогом.
- Новий масштабний етап агресії росії проти України також дав поштовх завершенню процесів дерусифікації та деколонізації у Луцьку.
- Дійсно, знадобилася велика війна, щоб нарешті почати робити те, що мало бути зроблене ще від часу відновлення незалежності. Нарешті на Меморіалі Слави у Луцьку демонтували дату початку Другої світової війни та знесли радянську символіку. Процес перейменування вулиць триває, хоча його перебіг дещо повільний. Але є усі шанси, що скоро у Луцьку не залишиться жодної вулиці, названої на честь російських діячів чи колаборантів московських окупантів. Фракція ВО «Свобода» принципово підходить до цього питання. Назви мають значення. Вони – маркери свідомості. Недарма російські окупанти з перших днів окупації перейменовують українські вулиці і ставлять свої пам’ятники. Мене дивує, що на 9 році війни волинські чиновники 2 лютого йдуть покладати квіти російським червоноармійським "визволителям", а потім ці ж чиновники підуть 23 червня знову покладати квіти до стін Луцької тюрми. Це якесь внутрішнє роздвоєння? Скільки триватиме цей маразм!?
- Ви завжди приділяєте особливу увагу проблемам історичної частини міста. Яка ситуація там зараз?
- Війна зупинила реалізацію багатьох проєктів. Відкладено відкриття підземелля під вежею Чарторийських. Кількість гостей Старого міста суттєво впала. У 2022 році було не до туризму. Але луцькі підземелля навіть у 21-му столітті виконують свою захисну функцію. Колись вони захищали лучан від навали татар і інших ворогів. А тепер захищають від росіян під час повітряних тривог.
Та попри навалу московитів, життя не зупиняється. У минулому році на Замковій площі з’явилася кав’ярня на колесах. Я спілкувався з цим молодим підприємцем. Він розповів, що спочатку хотів взяти в оренду приміщення. Але побоявся, що було мало клієнтів. Зараз до цієї міні-кав’ярні стоять черги. Там навіть показували фільми. Приємно, що є такі люди, які працюють і з оптимізмом дивляться у майбутнє.
Також минулий рік ознаменувався реалізацією проєкту реставрації історичних дверей у Луцьку, який здійснюється у рамках програми мого авторства «Автентичний Луцьк». Приємно, що попри війну ми не забуваємо про свою культуру та історію. У цьому – наша сила і запорука перемоги.
- Ви вже більше пів року працюєте на посаді заступника директора ЖКП-2. Розкажіть про свої враження від роботи.
- Працювати у житлово-комунальній сфері цікаво, хоча непросто. Ми обслуговуємо 5000 квартир. ЖКП у свої роботі щодня стикаються з проблемами, які доводиться вирішувати. Це питання благоустрою, прибраних прибудинкових територій, поточних ремонтів, підстрижених газонів, відремонтованих дахів, каналізацій, мереж. За минулий рік вдалося перекрити близько 1000 кв метрів дахів. Також ми почали регулярно обрізати старі дерева, які ростуть поруч з багатоповерховими будинками.
Кожна пора року – це свої виклики. І готуватися до нового сезону слід заздалегідь. Восени ми дуже хвилювалися, як пережити зиму. На щастя, навіть природа за нас і сприяє проходженню холодної пори року. Мені подобається, що наші лучани, попри війну, намагаються сплачувати за комунальні послуги і не допускати заборгованості. За статистикою, понад 80% населення вчасно платить за комуналку. Звісно, ми хотіли б оновити матеріально-технічну базу підприємства та збільшити кількість наданих послуг населенню.
На жаль, серед населення поширена думка, що послуги ЖКП неякісні. Наша мета – зламати такий стереотип. Як показав моніторинг звернень громадян на диспетчерську службу, насправді люди довіряють комунальникам. Мій ЖКП обслуговує великий мікрорайон ЛПЗ. Багато наших працівників має великий досвід роботи. А ще ЖКП – це налагоджена комунікація з людьми. Він до цього залежить дуже багато.
- Що навчив вас 2022 рік і чого ви очікуєте у 2023 році?
- 2022 рік навчив більше цінувати рідних та друзів. Тепло та світло в оселях. Ці речі раніше, можливо, не зовсім зауважувалися. Також минулий рік показав, що у нас є сильна і могутня українська нація, яка здатна перемагати і руйнувати підступні плани ворога. Сьогодні усі українці – герої. І ті, які воюють зі зброєю в руках та знищують московських окупантів. І фермери, які збирають врожай, коли над тобою летять ракети. І медики, які рятують та лікують військових. І підприємці, які працюють та платять податки. І усі звичайні українці, які кожен на своєму місці виконує свою роботу і наближає нашу перемогу.
Від 2023 року звісно в першу чергу очікую на перемогу. Але я не хотів би бути другим арестовичем. І розумію: шлях до визволення українських земель буде нелегким. Та все ж я вірю у силу і потужність української нації. Сподіваюся, ми не раз здивуємо світ у 2023-му.
Спілкувався Петро Герасименко
