Сьогодні, 3 серпня, наша громада попрощалася з дуже світлою людиною, мужнім захисником, патріотом, волонтером, справжнім націоналістом – Дмитром Лисюком. Саме на таких людях тримається Україна крізь століття. Він не лише мріяв про світле майбутнє для своєї країни – він будував її щодня, а коли настав час – без вагань став на захист.
Про це пише Ковель media, - передає ВолиньUA.
Історію воїна, його життєвий шлях – довжиною лише у 37 років – переповів під час громадянської панахиди, що проходила в центральній частині міста, міський голова Ігор Чайка, – повідомляє Ковельська міська рада.
Дмитро Лисюк народився у Ковелі. Навчався в ЗОШ №2, здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами» в Луцькому державному технічному університеті. Будучи студентом, працював у магазині електроніки. Повернувшись у Ковель – системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів майбутню дружину Ірину.
Будував плани, мріяв, облаштовував дім, радів простим речам – родинним святам, будням, звичайним моментам, яких було так багато поруч із найріднішими: дружиною Іриною, донечкою Анастасією та сином Сашком. Надзвичайно теплі відносини у нього були з батьками – мамою Світланою і татом Віталієм.
Дмитро – людина, яка мала золоті руки. Він організував власну справу, був підприємцем, ремонтував техніку. Усе робив на совість, дорожив своїм ім’ям.
Особливе місце в його житті займала минувшина нашого краю. Він часто бував в урочищі Вовчак, добре знав історію цього місця з розповідей рідних. Саме родина Лисюків передала одну з хатин, які нині відновлено у Вовчаку – на знак вдячності тим, хто боровся за волю України, і на згадку про них.
З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро, член ВО «Свобода», долучився до лав добровольчого формування. Патрулював, разом з іншими добровольцями обороняв найважливіші об’єкти критичної інфраструктури нашого міста на підступах від білоруського кордону.
Неодноразово виїжджав на схід країни. У 2024 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
У січні цього року перевівся в 42-гу окрему механізовану бригаду, де почав виконувати бойові завдання на Харківському напрямку, а з липня – на Покровському.
Побратими згадують Дмитра як добру, щиру, сміливу людину, яка ніколи не підводила, завжди була поруч, підтримувала словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем. Був вірним другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину.
Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки розвідувальної роти військової частини А4667 Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.
Це – непоправна втрата, яка болить усій громаді. Його однокласниця Світлана Бабіч написала:
Діма назавжди залишиться в пам’яті як світла, добра, мужня людина. Він був справжнім – і як син, і як воїн, і як Людина з великої літери. Діма – Герой, який віддав життя за нашу країну, за кожного з нас.
Відходять у небеса ті, хто щиро любив Україну, хто міг ще стільки зробити доброго, дати стільки любові своїм близьким.
Дмитро залишив по собі глибокий слід – приклад чесного служіння, віри і сили. І сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови в пошані до цієї людини і сказати йому «дякую» – за захист, вірність Україні та вірність присязі військовому обов’язку
– сказав міський голова Ігор Чайка
Такі люди, як Дмитро, зостаються в серці громади, в пам’яті міста, в історії України.
Про це говорили його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, друг зі студентських років Володимир Косінець.
Неймовірно талановитий, неймовірно добрий і з неймовірною посмішкою – таким він буде у пам’яті, – зазначили вони.
Прощання продовжилося в селі Колодниця – біля дому, де жив Дмитро. Саме тут він мріяв про майбутнє, творив свої щоденні справи, виховував дітей. У Героя залишилися дружина, син і донька, батьки, сестра.
Поховали Дмитра Лисюка на кладовищі села Колодниця.
Щирі співчуття рідним і близьким – від усієї громади.
Спочивай з миром, воїне.
Вічна тобі пам’ять і слава.
Лихо – долиною, горе – горою…
Прапор державний могилу обняв.
«Слава і честь Тобі, рідний Герою!» –
Шепче земля у журбі за тобою
Голосом поля, лісу і трав…
– Ніна Горик, збірка «Лінії оборони»
