На східному фронті нова фаза загострення. Російські окупаційні війська обстрілюють українську армію по всій лінії розмежування. З Росії прибувають нові ешелони зброї, боєприпасів та військова техніка. Ворог діє підступно і підло. Йому абсолютно плювати на всі так звані перемир'я та домовленості. А тиждень тому президент РФ Владімір Путін помпезно проїхався по Керченському мосту у Крим. І на цьому фоні українська влада на чолі з президентом Петром Порошенком та очільником МЗС Павлом Клімкіним демонструє дивну апатію і відстороненість.
Судячи з млявої реакції нашої влади, нічого особливого не відбувається. Все в рамках норми. І нові смерті та поранення українських воїнів. І перекрита для українських суден Керченська протока. Навіть сльозливих скарг і прохань до Заходу ввести нові санкції вже не чути.
Військова агресія Росії проти України і порушення Будапештського меморандуму країнами-гарантами розв’язує нашій країні руки в частині захисту власної територіальної цілісності. Україна має повне право, і навіть зобов’язана, розробляти усі види зброї, які здатні зупинити ворога. В тому числі стратегічні наступальні ракети та ядерну зброю. Україна також має право задіяти будь-які механізми для звільнення свої території, в тому числі військовими методами. І робити це тоді, коли вважатиме за потрібне, не вдаючись до якихось пояснень, ні перед ким не звітуючись, крім власного народу. Це прямий обов’язок влади.
Але каста бариг, яка править країною, не здатна осягнути такі прості істини. Тому за чотири роки вона навіть не спробувала перевести міжнародні переговори у формат виконання державами-гарантами своїх зобов’язань. Ніхто навіть не посмів натякнути, що Україна після повної інтерності держав-гарантів в частині гарантування її територіальної цілісності має право відновити ядерний статус. Замість справедливого тиску на міжнародне співтовариство, українська влада стала в позицію прохача. Замість підвищення ставок і збільшення втрат для агресора – пасивна вбивча бездіяльність і заборона вести наступальні дії. Замість орієнтації на власні сили – віра у неіснуючі перемир’я та угоди з інтервентами. Замість візового режиму, розриву дипломатичних стосунків, і дієвих санкцій проти Росії – тісна торгівля з окупантами на п’ятому році війни. А на п’ятому році війни президент Порошенко раптово згадав, що треба вийти з СНД…
Маленька Хорватія у 90-х роках звільнила свою територію від сепаратистів, не сподіваючись на ОБСЄ, миротворців та інші міжнародні інститути. Вона не чекала милості Заходу і не обмежувала себе ніякими угодами з заколотниками. Керівництво країни зробило свою справу і повністю звільнило окуповані території під час блискавичних військових операцій у 1995 році.
Їзраїль, площа якого дорівнює площі Волинської області, ні в кого не питає дозволу на самозахист. Його армія завдає удари на випередження, вторгаючись у чужі країни. Ця держава розробила атомну зброю, просто поставивши весь світ перед доконаним фактом. Владу Ізраїля не дуже турбує думка про те, що скаже ОБСЄ, чи навіть ООН. Вона просто керується національними інтересами. І робить це настільки успішно, що маленька країна є регіональним лідером, який може кинути виклик набагато більшому ворогу.
Чому з’явився Кримський міст? Тому, що йому дозволили з’явитися. Звісно, сподіватися на милість сил природи можна. Але чи є у світі така влада, яка настільки легко дозволила окупанту побудувати в себе під носом стратегічний об’єкт, як це зробила нинішня українська влада? Сумнівно. Чи є у світі така влада, яка так спокійно ставиться до щоденних обстрілів своєї армії, смертей своїх солдат? Чи існує ще десь така влада, яка уповає лише на чудо та нікчемні домовленості з окупантами, які не варті клаптика паперу, на якому вони написані?
Припинити війну і зупинити втрати серед українських воїнів може влада, яка щиро цього прагне. Але війну не припинити безплідними місіями, пустими переговорами, дотриманням Мінська. Так само як фальшивим патріотизмом і подвійними стандартами. На жаль, українська влада, президент Порошенко та прем’єр Гройсман, міністри і нардепи більше зайняті тим як утриматися на посадах. Напрямок їх інтересів сфокусований на визискуванні українців, піднятті тарифів та цін, приватизації ще не приватизованого. І безупинному власному збагаченні. Захист української нації, відновлення територіальної цілісності, розбудова української державності не входять у сферу зацікавлень можновладців. Втрати на Сході для них давно стали статистикою, на яку не зважають. Чого не скажеш про підвищення зарплат для самих себе та участь у вигідних корупційних схемах.
Не дивно, що реакція української влади на російську агресію та смертельні виклики національній безпеці є безглуздою, беззубою та бездарною. Україною сьогодні керують ті, для кого вона лише територія з населенням, а не батьківщина української нації.
Анатолій Вітів, голова Волинської «Свободи», депутат Волинської облради
