Німецьке видання Taz опублікувало статтю про Володимира Зеленського, у якій називає українського президента героєм серіалів, який більше розуміється у російських комедіях, ніж у власній країні.
OBOZREVATEL публікує повний переклад матеріалу.
Безмовний у Києві
У квітні 2019 року народ України обрав нового президента. Володимир Зеленський, комік і телевізійний продюсер без політичного досвіду, значно обійшов Петра Порошенка, і влітку його партія "Слуга народу" здобула абсолютну більшість в українському парламенті. І ось уже деякий час Україна знову перебуває у великих медійних заголовках. Хоча даний круговорот причетний майже виключно до телефонної розмови американського і українського президентів, і їх можливого впливу на внутрішню політику американської держави.
Однак не слід забувати, що в телефонній розмові йшлося про протитанкову зброю для українських військових з метою протистояння російській агресії. Також необхідно згадати про нинішні поступки українського президента щодо Путіна, за допомогою яких він хоче зрушити з мертвої точки переговори стосовно питання Східної України.
Багато українців скептично ставляться до подібних поступок, насамперед ті, які виступали на Майдані за демократичне громадянське суспільство, зокрема численні письменники й представники інтелігенції.
Скептицизм пов'язаний зі сприйнятливістю інтелігенції до гри з фантастикою, віртуальними світами і медійними капсулами. Вибір Зеленського президентом і є такою грою з віртуальною реальністю. У телевізійній сатирі "Слуга народу" Зеленський грає роль злегка неотесаного вчителя історії, якого дратує політика, і який постійно відпускає лайливі висловлювання, які таємно знімають і викладають в YouTube його учні. У підсумку недосвідченого, але чесного вчителя обирають президентом, який починає боротьбу з корупцією та олігархами.
Це красива історія, про яку попереджають українські автори Юрій Андрухович, Оксана Забужко та Сергій Жадан. І у квітні герой серіалу був обраний як справжній кандидат на пост президента.
Зеленський і його команда дуже успішно розробили ілюзорний світ, у який вони, мабуть, самі вірять. Однак пробудження і зустріч з реальністю можуть дуже розчарувати народ.
Благо інтелектуальної діяльності
Інтелігенції годі було занадто захоплюватися урядом, особливо, якщо вони поділяють його цінності. Критика в ставленні до уряду і всього того, що він робить, і є, власне, користю інтелектуальної діяльності. Зміна політичних еліт здійснюється, проте через більшість електорату. У рідкісних випадках грають роль у цьому представники інтелектуальних меншин.
Президент Зеленський поводиться як президент, тісно пов'язаний з народом, і тому теми, які залучають інтелектуалів і митців, здаються йому ледь очевидними або серйозними.
Про деякі він чує і бачить взагалі вперше. Він не може з ними спілкуватися, і негативне ставлення переважної більшості української інтелігенції до президента цілком можна охарактеризувати висловлюванням: "Дивиться, як баран на нові ворота".
І справді, Зеленський стикається з масою подій, людей і ситуацій, які українське суспільство вже пережило або переживає наразі, і які багаторазово прокоментовані представниками інтелігенції. Але складається враження, однак, що він все це чує і бачить уперше.
Зеленський є президентом споживачів, які не хочуть нічого підпускати надто близько до зони свого комфорту.
І суть проблеми навіть не в тому, що він виходить на політичну арену як новачок. За винятком апаратника Леоніда Кравчука, жоден із українських президентів не був професійним політиком. Українське суспільство в цьому питанні є нетрадиційним. Мова радше про те, що президентськими виборами суспільство продемонструвало поведінку споживача.
Очевидним фактом є те, що споживачі присутні в більшості, і їхні інтереси, звісно ж, пов'язані не тільки з рекламою чи твердою зарплатою, регулярною відпусткою, низькими цінами на електроенергію, теплопостачанням і подібними речами.
Споживачі не хочуть бойових дій, ліквідації індивідуальних і колективних травм, вони не хочуть мати справу з соціальними проблемами, мати справу з соціальними заворушеннями, зокрема і в майбутньому, вони не хочуть нічого підпускати надто близько до зони свого комфорту.
Це, звісно ж, грубе узагальнення. Тому повернімося до суспільної ролі інтелігенції. Вона має загальнодоступно формулювати критичну точку зору на поточні політичні події, і, всупереч поширеній споживчій поведінці, застосовувати соціальні та культурні цілі.
Як баран на нові ворота
Чинний президент України – людина з абсолютно іншим соціально-культурним кодом. У нього мало спільного з культурними цінностями європейських політиків.
Тоді як багато європейських політиків, принаймні, вдають, що розділяють культурну пам'ять з інтелігенцією і діячами мистецтв своєї країни, і можуть розуміти суть дебатів про соціальні й культурні цінності, український президент і гадки про це не має.
Він дивиться на це, як баран на нові ворота. Він посилається на російських комедійних акторів. А чи чув він коли-небудь що-небудь про українських дисидентів Івана і Надію Світличних? Це інший вид спілкування і мови.
Письменники й інтелігенція працюють із мовою. Коли вперше зустрічаєш людину, чуєш не тільки те, що він говорить, але також звертаєш увагу на те, як він це говорить. Те, як президент розмовляє і як він спілкується, неприйнятно для більшості представників інтелігенції України.
Це мовне й інтелектуальне насильство. Провину за те, що це могло трапитися, відчувають представники інтелігенції та діячі мистецтв. Вони зляться на себе і на інших, їм соромно за свою країну і, насамперед, за себе.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мовчання для Путіна: чому стратегія Зеленського веде до програшу України?