У листопаді на Волині відбулися кадрові зміни. Призначений президентом Володимиром Зеленським Юрій Погуляйко та його команда, яка керувала областю майже 5 років, пішла у небуття, навіть не попрощавшись. Але накопичені проблеми нікуди не зникли. Про стан справ в області та державі розмовляємо з першим заступником голови Волинської обласної ради, членом ВО «Свобода» Юрієм Поліщуком.
У листопаді на Волині відбулися серйозні кадрові зміни. Президент вирішив звільнити Юрія Погуляйка з посади голови Волинської ОДА. Чи очікуваною для вас стала ця подія?
- Ми чекали на це доволі давно. Ще з моменту ухвалення Волинською обласною радою рішення про недовіру до Юрія Погуляйка, яке було прийняте у грудні 2020 року. З того часу думка обласної ради про цього чиновника не змінилася. Але до звільнення його з посади довелося чекати ще майже чотири роки. Та іноді краще пізно, ніж ніколи.
- Колишній голова Волинської ОДА пішов по-англійськи: не попрощавшись і без звіту за свою роботу. А як ви оціните діяльність попередньої адміністрацїі?
- Це була дуже слабка і неефективна команда. Напевно, найгірша за всю історію області. Адміністрація Юрія Погуляйка запам'ятається провальною кадровою політикою та гучними корупційними скандалами всеукраїнського масштабу, яких можна нарахувати до десятка. Я не вірю, що голова адміністрації не знав, що відбувається у нього в команді.
Також за часів правління Погуляйка не було жодних масштабних проєктів з розвитку області чи лобіювання інтересів Волині на загальнодержавному рівні. У мене склалося враження, що колишній голова обласної адміністрації і його люди займалися переважно своїми власними питаннями. І є підозра, що це були доволі меркантильні питання. Доля нашого краю їх абсолютно не хвилювала.
- Чого очікуєте від нового голови Волинської ОДА Івана Рудницького?
- Перші кроки і перші слова посадовця загалом справляють позитивне враження. Але ми будемо судити нового очільника ОДА не його словах, а по ділах. Після цього й поспілкуємось.
- Остання сесія Волинської обласної ради підтримала план перемоги Зеленського. Але фракція ВО «Свобода» висловила власну думку з цього приводу. Яку ви й озвучили з трибуни.
- «Свобода» готова була голосувати за будь-який план, якщо він дійсно допоможе наблизити українську перемогу. Наша ж особлива позиція полягає у тому, що план перемоги повинен містити чіткі кроки і бути підкріплений ресурсами. А ще передбачати реальну боротьбу з корупційною гідрою, яка є внутрішним ворогом України. Мій виступ – це нагадування про політичну позицію ВО «Свобода», яку ми декларуємо з часу заснування партії у 1991 році. Ми завжди казали: москва - ворог України номер один. Але нас не слухали. І навіть обзивали фашистами. Ще у 90-ті роки націоналісти наголошували: Крим не повинен бути автономією. Адже автономія створює передумови для російського впливу. Ми стверджували: Україна повинна бути ядерною державою. Ми не можемо відмовлятися від ядерного статусу, оскільки маємо такого небезпечного сусіда як росія. Ми говорили про те, що Україна має володіти потужним військово-промисловим комплексом. З 2014 року ми вимагали збудувати патронний завод, який втратили після окупації Луганська. Але влада проігнорувала усі наші пропозиції.
- Тобто ви вважаєте, що російської агресії можна було б уникнути?
- Якби влада дослухалася до націоналістів з моменту відновлення незалежності, я переконаний: все було б по іншому. Бо в мене є сумніви, чи ризикнула б напасти росія, якби Україна володіла атомною зброєю, балістичними ракетами, здатними долітати до москви, петербурга, Уралу. Мала б у своєму розпорядженні стратегічні надзвукові бомбардувальники ТУ-160, які віддала росії за борги чи й просто урочисто порізала болгаркою в присутності іноземних дипломатів. Сьогодні ці літаки обстрілюють наші міста, знищують енергетичну інфраструктуру. А могли б наносити удари по території російської федерації. Одна справа – безнаказанно обстрілювати Україну сотнями балістичних ракет. Інша – знати, що у відповідь прилетять стільки ж ракет по твоїх військових об’єктах, електростанціях, підприємствах. А москву і санкт-петербург поглине темрява.
- У своєму виступі за трибуною Волинської облради ви також згадали про працю Ярослава Стецька «Дві революції» та наголосили на важливості фактору соціальної справедливості.
- Україна зможе здобути перемогу тільки за умови поєднання національного і соціального факторів. Здається всі розуміють, що на кону стоїть порятунок держави та нації. Проте знаходяться й такі, які намагаються нажитися, скористатися війною у своїх цілях. Прибрати до своїх рук ресурси, надра, землю, ліси. Зруйнувати соціальну сферу, зробити неможливим життя у селах. Звідси зменшення мотивації. Бо коли одні воюють, інші розкрадають національні багатства. Військові повернуться з фронту і скажуть: школу під час війни закрили, ліс обгородили, доступ до рік та озер заборонили.
З 2022 року у мене було понад 20 виїздів у зону бойових дій. Намагаюся також відвідувати своїх земляків та учнів. Побував у 14-ій та 100-ій бригаді, бригаді оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України, 5-ій окремій штурмовій бригаді, 45-ій артилерійській бригаді, 67-ій бригаді ДУК, у батальйоні «Карпатська Січ» та інших підрозділах. Поїздки були і від обласної ради, і від ВО «Свобода». Багато наших однопартійців воює у лавах ЗСУ. Багато хто віддав своє життя, щоб зупинити агресора. А тут, у тилу, знаходяться такі, хто використовує воєнний стан для власного збагачення. Здається навіть, що до війни корупції було менше ніж зараз. Особливо ж суспільство обурює те, що ніхто не отримав реальних покарань за корупційні злочини. Максимум – звільнення з посади. Нехтування питаннями соціальної справедливості може мати фатальні наслідки.
- Останнім часом обласна рада ухвалила кілька звернень до органів центральної влади, які стосувалися соціальної сфери. Чому така підвищена увага до цих питань?
- Соціальна сфера зараз зосереджена переважно в комунальних установах – обласного чи місцевого значення. Робота у сфері освіти і взагалі в соціальній сфері – це не просто робота, а місія. Якщо ми сьогодні втратимо нашу освіту, науку та культуру, то навіть після завершення війни відновити це буде надзвичайно важко. Я також був автором звернення щодо недопустимості нефінансування шкіл з невеликою кількістю учнів. Бо під головним ударом опиняться сільські школи, що приведе до знищення українського села. ФАПи вже закрили. Клуби теж збереглися лише в деяких селах. А якщо ліквідуємо освітні заклади, а мова йде про десятки одиниць, хто залишиться у селі? Та й чи здатна держава забезпечити довіз учнів до шкіл у інші села? Боюсь, що далеко не завжди.
- Таке враження, що влада Зеленського не розглядає освіту як один з фундаментів збереження та розвитку нації…
- Держава, в якій влада зневажливо ставиться до освіти та виховання нових поколінь, не має майбутнього. Погляньмо на світовий досвід. Японія зробила ставку на освіту та науку. Зараз це одна з провідних держав світу за економічним потенціалом та рівнем розвитку науки і технологій. І ця держава не має корисних копалин чи родючих земель. Візьмімо приклад «азійських тигрів». Не сировина, не площа території, а освіта, наука, виробництво, передові технології забезпечують їх могутність. Однак, щоб ці фактори запрацювали, потрібна висока якість національних політичних еліт. На жаль, професійність, компетентність та патріотизм – це не про нашу владу…
- Серед освітянського середовища також існує значний рівень невдоволення роботою Міністерства освіти.
- Нинішнє керівництво Міністерства освіти є справді глобальною проблемою. Оксен Лісовий, на мою думку, найслабший міністр освіти України за всю історію. За винятком хіба що Дмитра Табачника, який є ворогом України. Розкажу одну історію. Я не так давно був присутній на одному заході, на який завітали два заступника міністра освіти. Це був форум щодо створення академічних ліцеїв. Однак ним повністю заправляла міжнародна грантова організація. Після цієї події у мене та у більшості освітян склалося враження, що освітніми реформами в Україні займається не Міністерство освіти, а громадські організації, які сидять на грантах. Які краще за урядовців знають, скільки ліцеїв має бути у кожній області України. Але за цими сухими цифрами не видно ні дітей, ні громади, ні української нації. Весь зміст так званих реформ в українській освіті зводиться до закриття шкіл, скорочення кількості годин української мови, літератури, об’єднання різних предметів, у тому числі історії України. У мене постає питання: яких громадян ми виховуємо?
- На останній сесії Волинської облради було ухвалене звернення до уряду щодо повернення права обласним та районним радам брати участь у формуванні місцевих бюджетів. Чому це важливо?
- Постанова Кабміну від 11 березня 2022 року №252 забрала у нас конституційне право формувати бюджет. Я розумію, що зараз воєнний час. Але обмеження воєнного часу не поширюються на методику формування місцевих бюджетів і не мають знищувати основи місцевого самоврядування. Рішення уряду, яке дозволило обласним і районним військовим адміністраціям затверджувати місцеві бюджети, виходить далеко за межі його повноважень та є незаконним і суперечить Конституції України. Згадаймо, як приймався обласний бюджет в останні роки: таємно, без залучення депутатів і громадськості та врахування їхніх думок. Також у цьому зверненні йде мова про те, що зараз районні ради фактично позбавлені важелів впливу на соціально-економічний розвиток району, а недостатність обсягу коштів для фінансування діяльності райрад унеможливлює виконання повноважень, визначених Конституцією та законодавством України.
- 5 грудня виповнилося 30 років з підписання Україною сумнозвісного Будапештського меморандуму. Що можете сказати про цей міжнародний акт?
- Найкраще зміст Будапештського меморандуму був зображений на карикатурі Володимира Зайця у газеті «Голосі України». Україна на малюнку зображена у вигляді зайця з гвинтівкою, а США, Велика Британія та Росія намальовані в образі вовка, лисиці та ведмедя. «Віддай рушницю, а ми тобі безпеку гарантуємо», – йдеться у підписі до красномовного малюнка, який було опубліковано у липні 1993 року, за кілька місяців до підписання Будапештського меморандуму. Як бачимо, він виявився пророчим.
На жаль у 90-х роках українці жили в полоні ілюзій. Не тільки Кравчук і Кучма, а й так звані ліберал-демократи вірили в казочки про настання ери всесвітнього миру і справедливості. Вони готові були роззброїти Україну в обмін на нікчемні паперові «гарантії». Лише націоналісти принципово були проти здачі української ядерної зброї, ракет, стратегічної авіації. Бо насправді і Америка, і росія, вимагаючи від України попрощатися зі своїм ядерним потенціалом, керувалися власними вигодами та цілями. Але до нашої думки не дослухалися.
- Зараз можна почути багато розмов про можливі мирні переговори з агресором. Скільки, на вашу думку, ще триватиме війна?
- Я не хотів би давати прогноз скільки триватиме війна. На жаль, не все залежить від України. Але хотілося б, щоб це сталося якомога швидше. Щоб повернулися додому наші воїни. Щоб перестали гинути українці. Щоб збереглася Українська держава. На жаль, страх перед росією сковує західних політиків. Звідси постійна нерішучість та затримки з військовою допомогою. Якби українці мали такий страх, російська орда вже стояла б на кордоні Польщі.
Деімперіалізація росії – це завдання не тільки України, а й всього світу. Поки вона не буде здійснена, москва становитиме смертельну загрозу. Україна має бути завжди готова до війни з росією. Це найкращий спосіб уникнути нової російської агресії. Але готова по-справжньому, а не так, як на початку 2014 року чи 24 лютого 2022 року. Римське прислів’я: хочеш миру – готуйся до війни, – це наш випадок.
Спілкувався Петро Герасименко
