Тепер, коли пристрасті навколо результатів виборів у США 5 листопада вляглися, можна спробувати розібратися, чому Демпартія зазнала такої розгромної поразки. Помиляється той, хто вважає, що перемога Дональда Трампа є випадковістю чи спричинена тимчасовим потьмаренням свідомості електорату. Тріумф республіканців — наслідок хвилі суспільного невдоволення правлінням демократів і низки прорахунків у виборчій кампанії Камали Гарріс. Щоб американці масово підтримали таку контроверсійну, епатажну й скандальну постать, як Дональд Трамп, вони мусили мати справді вагомі причини.
За підсумками виборів республіканці взяли Білий дім із Сенатом і зберегли більшість у Палаті представників. Електоральна карта демонструє відчутне збільшення площі червоного кольору. Падіння підтримки Демократичної партії спостерігають навіть у таких її бастіонах, як Каліфорнія, Нью-Йорк та Іллінойс. Натомість республіканські штати стали ще червонішими. Що ж спровокувало таке електоральне фіаско?
На перший погляд, економічна ситуація у США не мала б бути фактором, який відштовхнув виборців від демократів. Цього року ВВП країни зростає непоганими темпами. У третьому кварталі економіка США збільшилася на 2,8 %. Проте оптимістичні цифри приховують трохи іншу реальність. Після приходу до влади Джо Байдена у США почалися серйозні проблеми з інфляцією. У 2021 році ціни зросли на 7 %, а у 2022 році — на 9,1 %, що стало найвищим показником за останні 40 років. Зростання цін на понад 20 % за президентства Джо Байдена й високі кредитні ставки мали суттєво більший вплив на життя пересічних американців, ніж позитивна динаміка ВВП чи стабільні показники безробіття.
Напередодні виборів реальні доходи населення так і не відновилися до часів, які передували пандемії коронавірусу. Але якби американців турбувало лише падіння рівня життя, можливо, Гарріс мала б шанс виграти ці вибори. Насправді у громадян США накопичилося багато підстав обурюватися адміністрацією Джо Байдена. Одна з них — бездумна міграційна політика демократів.
Сучасна Демократична партія загалом поділяє принципи мультикультуралізму та лояльно ставиться до масової міграції населення. Тож коли на кордоні з Мексикою виникла міграційна криза, демократи спочатку не приділили їй належної уваги. Коли ж потік нелегалів сягнув 300 тисяч на місяць, адміністрація Джо Байдена спробувала щось зробити. Але було вже пізно. Через це багато міст, якими керують демократи, мусили надати свою соціальну інфраструктуру, аби розмістити прибульців з інших країн, і виділити величезні суми на їхнє утримання.
За різними даними, у США зараз від 15 до 20 млн нелегалів. З них понад 7 млн осіб прибули у США за часів правління Джо Байдена. Частина мігрантів з Латинської Америки поповнила лави криміналітету й бере активну участь у наркотрафіку. Тож Дональд Трамп майстерно використав у виборчій кампанії провали в міграційній політиці й суспільне обурення потоком нелегалів і ростом злочинності.
Демократична партія вже давно робить особливу ставку на окремі верстви населення: голоси жінок, чорношкірих, латиноамериканців, національних і сексуальних меншин.
Підвищена електоральна увага до певних суспільних груп за принципом раси, кольору шкіри, статі чи орієнтації не дозволяє побачити об'єктивну реальність і зрозуміти хибність такої категоризації. Адже чорношкірі чи латиноамериканці можуть мати відмінні від еліти Демократичної партії погляди й не зобов'язані за замовчуванням підтримувати їхніх кандидатів. Тому докори колишнього президента Барака Обами до чорношкірих чоловіків, які чомусь не хочуть голосувати за висуванку Демпартії є ознакою відчаю та паніки. А тема абортів, на яку робила ставку Гарріс, виявилася не такою потужною, щоб забезпечити їй електоральний успіх.
Здається, демократи проґавили зсув поглядів американського суспільства праворуч. Причому ця корекція відбулася в майже всіх верств населення. Трамп зумів виграти в Гарріс з перевагою 12 % серед чоловіків-латиноамериканців. Також він завоював більшість у середовищі робітничого класу. Він переміг у домогосподарствах з доходом менш ніж 100 тисяч доларів США. На 28 % більше виборців, які ніколи не навчалися в коледжі, віддали перевагу республіканцеві. «Расист» Трамп збільшив частку чорношкірих, які голосували за нього, з 8 % до 16 %. 24 % чорношкірих чоловіків віддали свій голос за республіканця. Трампа також обрали 39 % американців азійського походження.
Окремої уваги варта американська молодь. Вона (особливо чоловіки) останнім часом значно поправішала. Аналітики припускають, що це наслідок політики агресивної політкоректності й радикального фемінізму. Ці суспільні настрої вловили у штабі Трампа. Його команда замість того, щоб боротися за незалежних і поміркованих, зробила ставку на залучення молодих чоловіків до 30 років. І вгадала. Кандидат у президенти від Республіканської партії, на відміну від Гарріс, не гнався за підтримкою зірок Голлівуду й відомих діячів шоубізу. Натомість Трамп відвідував подкасти популярних серед чоловічої частини населення блогерів, коміків і лідерів думок. Цей хід спрацював і привів на виборчі дільниці мільйони молодиків, які раніше не голосували.
Огляд базових причин фіаско демократів буде неповним без згадки про соціокультурний вимір. Політика Демократичної партії в цій сфері характеризується активним використанням неомарксистського ідейного доробку. Республіканці вміло використали її зацикленість на суперечливих концепціях гендерної ідеології, критичної расової теорії, політиці DEI (різноманіття, рівність, інклюзія).
Недарма передвиборчий ролик Трампа Kamala is for they/them, President Trump is for you визнали одним з найуспішніших у виборчій кампанії (Кампанія Трампа використала виступ Гарріс на підтримку права засуджених злочинців на операції зі зміни статі у в'язницях коштом держави).
А в перші дні після перемоги на виборах новообраний президент пообіцяв заборонити операції зі зміни статі й гормонально підтверджувальну терапію для дітей і визнати на урядовому рівні існування лише двох статей.
Нарешті, вибір Гарріс кандидатом у віцепрезиденти Тіма Волза був очевидно хибним. Гарріс і так сприймали як ліволіберальну політикиню. Її спроби зайняти більш центристську позицію з частини питань не сприймали як щирі та послідовні. А Волз лише підсилив це сприйняття й абсолютно не допоміг залучити на бік кандидатки чоловіче населення та представників робітничого класу.
Що робитимуть демократи далі? Наразі в партії триває пошук винних у поразці. Це не означає, що він увінчається успіхом і лідери зроблять належні висновки. Найлегше демократам спихнути провал на Джо Байдена чи вважати його випадковим збігом обставин. Тоді замість шукати причини програшу в собі «віслюки» оберуть просту тактику: чекатимуть на помилки нової адміністрації Трампа, щоб спробувати на хвилі критики повернутися до влади. Але такий підхід надто самовпевнений і не гарантує успіху.
Демократи, які дотримуються центристської позиції, критикують ліве крило через абсурдні ініціативи на кшталт скасування поліції, декриміналізації низки злочинів, просування ідеологічного порядку денного в соціокультурних питаннях. Та висловлюють думку, що саме вони відштовхнули від партії історичну кількість латиноамериканців, темношкірих, азіатів і євреїв.
Натомість прогресисти — крайня ліва течія Демократичної партії — закидають американцям, які проголосували за Трампа, гріхи расизму, сексизму й неосвіченості.
Якщо у внутрішньопартійних дискусіях позиція прогресивістів здобуде перевагу, це означатиме, що належних висновків з програшу не зробили.
Найкращим виходом із ситуації насправді могло б бути зміщення демократів до центру і частковий демонтаж лівого ідеологічного спадку Барака Обами. Адже Трамп — це також реакція великої частини американського суспільства на серйозне лівішання Демпартії. Однак зараз незрозуміло, чи спроможні «віслюки» на ребрендинг. Неомарксистський прогресивізм пустив глибоке коріння серед демократів, і це робить завдання ідеологічної корекції партії надзвичайно складним.
Петро Герасименко
Джерело: LB.ua
