Галина Ковальчук із хутора Заверхлісся на Волині 23 місяці чекає зниклого безвісти сина Богдана. Він був машиністом поїзда, а після початку повномасштабного вторгнення його мобілізували.
Як розповіла Суспільному жінка, зник син на Донеччині після року військової служби, пише ВолиньUA.
«Він живий. Я його бачу в снах. Приснилось, що він стоїть на горі, кругом ліс, а я йду до нього. Обнімаю, і він мене обняв. Я до рук його – теплі руки. Притулилась до нього – стукає серденько», – говорить Галина Ковальчук.
Галина Ковальчук живе сама. Раз в тиждень з продуктами до неї приїздить соціальна працівниця. Чоловік помер, доньку Олену та сина Богдана сама виховувала та навчала.
Донька працює фельдшеркою під Києвом у Кагарлику, а син Богдан разом з дружиною та двома дітьми жив у Козятині, каже Галина Ковальчук.
«Мій син був стрільцем. Він пропав поблизу Новобахмутівки 23 січня. Це вже 23 місяці, як його немає. Дружині прийшло сповіщення від ТЦК, що він в дійсності пропав. Вона його шукає. Ми здавали двічі ДНК. Не підтвердилося, то ми думаємо, що він живий», – каже жінка.
Син служив у 59-й бригаді. Нині, каже Галина Ковальчук, невістка продовжує пошуки свого чоловіка. Контактує з побратимами, зареєструвалися у різних групах родин зниклих безвісти, аби дізнатись хоч якусь інформацію.
Жінка звикла жити сама. Взимку вишиває та волонтерить: пече пироги та ліпить вареники для військових, а влітку садить город та квітник. Каже, що це її розрада, бо самій жити тяжко. На хуторі, де вона живе, є лише чотири родини.
«В Любешів їжджу рідко, це буває раз у місяць, щоб набрати медикаментів. В нас тут неподалік є село Віл, туди я йду пішки 2 кілометри з лишком. Звідти їздить маршрутка, вона їздить два рази: рано і вдень. Висилають мені посилки, дочка, сестричка, невістка», – розповідає Галина Ковальчук.
Жінка каже, що свій хутір не залишить, бо з сином домовлялися, що після закінчення війни він приїде додому, а вона його тут чекатиме.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Громада на Волині втратила двох Героїв
