Про щасливий випадок чудесного повернення з графи «зниклий безвісти».
На війні буває всяке. Інколи навіть таке, у що важко повірити.
Сусідня бригада, що працює на Запорізькому напрямку, але поранені надходять до нашого стабпункту.
Вранці 27 листопада військовослужбовці доставляють пораненого стрільця, випадково знайденого на дорозі неподалік бойових позицій. Андрій Б.,1970 р.н., позивний «Дід Андрій», з сусідньої бригади, в свідомості, виснажений, блідий, холодний, обидві нижні кінцівки, гомілки й стопи пошкоджені вибуховою травмою.
Виясняю, що сталося. Три доби тому Андрій отримав завдання евакуювати вночі з позицій трьох поранених стрільців. Як часто буває, в темряві «проґавив» потрібний поворот та виїхав на дорогу, що, як виявилося, було заміновано. Лівим переднім колесом наїхав на ТМ (протитанкову міну). Що було далі - можемо собі тільки уявити. За словами військових, що вранці висунулись на пошуки побратима, у знайденому позашляховику L-200 моторний відсік був практично відсутній. Оскільки тіло військовослужбовця знайдено не було, Андрія віднесли до «зниклих безвісти». Самого стрільця, ймовірно, вибухом викинуло з салону автівки. Прийшовши до тями, Андрій поповз навмання, шукаючи якесь укриття. Стати на ноги не зміг, оскільки обидві стопи і гомілки були посічені осколками й кровили. За деякий час натрапив на окоп, вірогідно, це була наша колишня «еспешка», де і заховався. На моє запитання, як ти прожив ці три доби, відповів, що першу добу він взагалі не пам’ятає, Бліндаж був завішений ковдрою, якою він і накрився, голоду не відчував, воду знайшов дощову. Виручило Андрія те, що протягом того тижня дощило майже щодня. За три доби, проведених у такій схованці, вирішив звідти вибиратись. У яку саме сторону рухатись зорієнтувався по звуках орківської артилерії, що рясно завалювала снарядами наші позиції. Травмовані кінцівки набрякли, кровотеча припинилась. Таким чином, вранці 27 листопада виповз з бліндажа і за кількасот метрів потрапив на дорогу, де згодом був підібраний українськими бійцями.
Уже позаду - загроза розвитку газової гангрени, кілька операцій у лікарнях Запоріжжя і Вінниці. Дякуючи Богу і старанням лікарів, кістки на гомілках і стопах складені до купи. Рани поступово загоюються. І хоча поки пересувається на візочку, незабаром обов’язково стане на ноги. Таким чином, Андрій, з Божою допомогою і завдяки відчайдушній боротьбі за життя, залишився живим.
За можливості я відслідковую долю військових, що пройшли через наші руки. Уже пізніше з’ясувалося, що Андрій - мешканець Запорізької області, український патріот, який з 2014 по 2017 рік брав участь в АТО, батько двох дітей, дідусь поки що двох онуків. Побратимами характеризується вкрай позитивно: за їхніми словами, «Дід Андрій» « піде навіть туди, де вовки не ходять». Тож будемо вважати, що він обдурив смерть двічі. Уперше - коли залишився живим, підірвавшись на протитанковій міні, вдруге - коли три доби, в холоді, без медичної допомоги, їжі, з мізерною кількістю води, на животі і колінах доповз до свого порятунку.
Інколи «плисти проти течі» і не зважати на будь-які перешкоди, рятуючи своє життя, теж є геройським вчинком.
Хочу лише побажати п. Андрію якнайшвидшого одужання, а усім українським захисникам - мати такого ж надійного ангела-охоронця, як у Андрія.
Слава Україні!
Слава Нації!
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
