За його словами отця Віктора, на подання до нагороди впливає думка якогось конкретного священика чи єпископа, а він може знати людину лише з однієї, хорошої сторони і не знати усіх аспектів її життя чи діяльності. Отже, природньо, що інші люди не вважатимуть нагороджену людину достойною.
Про це отець Віктор написав у фейсбуці.
Написати пост про нагороди отця наштовхнув візит Блаженнішого Митрополита Епіфанія на Волинь, адже після нього у місцевих пабліках розгорнулися дискусії стосовно нагороджень місцевих діячів церковними відзнаками - орденами, медалями та грамотами.
Не всі вважають нагороджених достойними тих нагород.
Тож, як людина церковна, він спробував пояснити ситуацію.
«Теперішні церковні нагороди ПЦУ ,- клон нагород рпц. В деяких інших помісних церквах теж за останнє століття з'явилися різні медальки та ордени, але рекордсменом у тих вісюльках була навіть не рпц, а саме УПЦ.
Було придумано безліч "орденів" в ім'я безлічі святих. Як універсальні для усіх, так і окремі для науковців, військових, лікарів. Були окремо для жінок, або такий "орден" як "400 років перенесення Почаївської ікони". Не було хіба що ордена для дітей чи пенсіонерів, - але то й зрозуміло: що вони пожертвують?)
Далі - більше. Коли орденів стало мало, бо багато з церковним жертводавців та архієрейських друзів мали повні комплекти усіх можливих, хтось додумався зробити "єпархіальні відзнаки". Оскільки єпархій в УПЦ з півсотні - на світ з'явилися стільки ж різновидів нових медальок. В якості рекламної акції архієреї почали вішати їх один на одного на іменини. А там підтягнулися і спонсори», - зауважує Віктор Мартиненко.
Тож, найперше що треба знати про сучасні церковні "нагороди" - вони не є саме нагородами у звиклому для нас сенсі. Ці "ордени" та медальки - такий собі гарний сувенірчик - подячний або заохочувальний подарунок, для людини яка зробила щось добре для якоїсь громади, храму, священика чи архієрея. Або може щось добре зробити і певний священик чи архієрей хоче по те до тієї людини звернутися.
За останнє століття забулося значення "ордену" як спільноти, обраного товариства. І те, що значок на мундир є не орденом, а "орденським знаком" - відзнакою того, що людина є "кавалером ордену" - членом спільноти. Думаю що нині мало хто з нагороджуючих і нагороджуваних про це взагалі щось знають.
«Тож нині "церковні ордени" то не спільноти, а лише конкретні блискучі цяцьки. Усі ці побрякушки виписується від лиця Предстоятеля лише формально. Священик просить у єпископа і той у митрополії купляє певну кількість тих медальйонів, а потім на місці вписують імена у нагороджувальну грамоту. Не впевнений, чи є десь хоч якійсь реєстр кавалерів тих орденів. Чув, не раз траплялися конфузи, коли одним і тим самим орденом нагороджували повторно - бо забувалися, який орден несли на попередній ювілей).
Так само не треба думати що десь, якась наградна комісія проводить дослідження і ухвалює рішення про достойність кандидата на нагороду. Ні, то думка якогось конкретного священика чи єпископа, а він може знати людину лише з однієї, хорошої сторони і не знати усіх аспектів її життя чи діяльності. Отже, природньо, що інші люди не вважатимуть нагороджену людину достойною.
І ще. Тими медальками тішиться людське марнославство - є люди, які збирають їх цілі колекції і з того немало радіють. Традиційно блискучі цяцьки люблять священики - нещодавно бачив фото єпархіальних зборів однієї з єпархії у Володимирі - таке враження, що ті протоієреї та благочинні брали Берлін).
Але, все ж таки: на будь-якій з тих медалей чи орденів є священне зображення - тож варто ставитися до них, як до пам'ятної іконки, подарованої від імені Предстоятеля на вдячність або заохочення до добрих справ.
Так само є "благословенні грамоти" - то не "почьотная грамота" із совєтського минулого , а саме "благословенна", тобто це - благословення подане письмово. Ну або через гарний значок)
Втім, думаю, нам в Православній Церкві України, варто позбуватися рудиментів совєтсько-рпцшного минулого і бути більш адекватними і зрозумілими суспільству», - йдеться у дописі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хотіли спалити: волинський священик відреставрував старовинні ризи
