- Будеш у Почаєві, замовиш собі молитву «За здоров'я!» - мовила мені мама. Так і зробив. Підійшов до каси, взяв бланк під назвою «О здравии» та прописав своє ім'я, а також ім'я мами. Вирішив замовити молитву на декілька місяців. Підходжу до каси, подаю лист та у відповідь чую від священнослужителя ряд запитань: - А ви ходите до церкви? Причащаєтесь? Поститесь? Молитесь?
Богдан Ліпич з Каменя-Каширського, який вирушив у велоподорож до Балканських країн, не оминає історичних місць в Україні, - пише газета Волинь.
По дорозі він відвідав кілька монастирів на Волині, а коли дорога привела до Почаївської Лаври, то не міг оминути українську святиню. Спочатку мандрівника з Волині, який прийшов на територію у велоформі, спинив охоронець, мовляв, «в шортах не положено». Тому Богдану видали брюки, запропонувавши внести під заставу 50 гривень.
«Для мене то не було так принципово, тож я погодився. А як одягнув - то розсміявся, адже виглядав у них, як клоун. Розмір - точно не мій, довелось підтягнути їх вище, аби не спали.
Зі спокійною душею прийшов до храму - і тут на мене налітають. Причому з питаннями, що є абсолютно неетичними.
- Послухайте, я прийшов до вас і даю вам гроші, щоб ви за мене і мою маму молилися. Для чого ці всі питання? - кажу я.
Після цього питань стало ще більше і наша розмова ледь не переросла в дискусію.
- Та нам не треба ваші гроші. Ви знаєте, що в Україні розкол? - знову запитав священик.
- Ну я б з вами поспорив, - кажу я, проте навідріз відмовляюся дискутувати.
- То до якої ви церкви ходите? - знову запитав священик.
- Послухайте, я хрещений у вашій церкві. Але поважаю всі релігії, що існують в Україні, адже всі вони ведуть до одного Бога. І можу дозволити собі зайти будь-куди! - відповідаю я.
- Вибачте, ми не можемо прийняти ваші замовлення, - під кінець завершує священик на касі.
- Окей, занесу в іншу церкву! - відповідаю я, виходячи з приміщення.
Ще ніколи візит до храму мене так не засмучував. Оце дожився, вже і молитви тут не приймають! Що за ненависть та неприязнь?! На виході з лаври мене заспокоїв один із священиків зі скринькою в руках.
- Ви не перші, хто виходить з лаври з такими проблемами. Не засмучуйтесь, я буду за вас молитися, - сказав він, узявши в мене бланки "О здравии". Чоловік представився, як отець Іван із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Радивилів.
Надворі сутеніло. Час шукати місце для намету. Бачив, що прихожани ставили їх на території лаври. Проте я навідріз відмовився це робити. Мені там не раді. Тож виїхав за місто та встановив у полі.
Чесно кажучи, я не міг змиритися з цією відмовою. Тож під ранок вирішив провести експеримент. Я подумав: "Якщо вони за мене не хочуть молитися, то чи будуть молитися за Путіна?! Цікаво. Адже він точно підпадає під всі їх критерії".
Склав намет - і знову прибув у місто. Заходжу до каси. Знову беру бланк і під словом "О здравии" прописую українськими літерами "Владіміра Путіна". Оглядаю прайс, де найдешевша молитва на 1 літургію коштує 3 гривні. Та й цього йому забагато! Я просто бажаю, щоб Бог дав Путіну мудрості припинити війну в Україні.
Переді мною черга з 5 осіб. Люди стоять з бланками, які вщент заповнені іменами і священник знову розпитує їх, чи відвідують вони церкву, чи причащаються, чи моляться і т.д. А хто не підходить хоча б під один критерій - відмовляє у молитві. "Строго", - думаю я, але не переймаюся, бо впевнений, що священик точно знає, що Путін - прихожанин православної церкви Московського патріархату, і якщо ходить до храму, то робить це й публічно. Тут цікавість в тому, як реагуватимуть у лаврі і чи приймуть молитву за нього.
Нарешті настала моя черга. Подаю касиру завернутий бланк. Той розгортає його, читає і... Бачу великі круглі очі священика... Ніяковіння... А потім запитання:
- А Путін - то фамілія?
- Так, - відповідаю я.
- Харашо! - промовляє священик, забравши гроші та бланк. Більше жодних питань він не ставив.
Я шокований... Та водночас заспокоївся, адже все стало на свої місця.
