Найстарший мешканець Ковельщини Петро Баранський цього року відзначив 102 роки.
За своє життя застав війну, голод… і знову війну. Вивчився на токаря, працював головою колгоспів, очолював фінвідділи районів, а на схилі літ відкрив у собі талант. Відтоді – понад 30 років співав у хорі, але через проблеми зі здоров'ям довелося поставити це хоббі на паузу.
Про це йдеться в сюжеті ТРК «Аверс», пише ВолиньЮА.
Проте нині він має дві найголовніші мрії – заспівати в хорі знову і дожити до Перемоги України над агресором.
Народився в селі Варишин Люблінського воєводства в Польщі. Згодом сім’я переїхала до України, на Черкащину, якраз у той період, коли там лютував голод. А потім з Черкащини йшов пішки на Волинь кілька тижнів.
Він встиг вивчитися на токаря. Згодом призвався до армії, пішов на Другу світову війну. Після закінчення війни своє життя пов’язав із фінансами та управлінням. Керував колгоспом у Рожищенському районі. Головував у Затурцівській сільраді. Там зустрів свою майбутню дружину Софію.
Після Затурців чоловік працював завідувачем фінвідділу в Шацькому районі. Сім’я осіла в Любомлі, де збудувала дім. Тут Петро Баранський працював директором контори із заготівлі худоби. Разом із дружиною прожили душа в душу понад 50 років. Нажили двох дочок, внуків і правнуків.
Уже на пенсії чоловік захопився співами. Він є багаторічним учасником народного аматорського хору ветеранів «Осіннє золото».
Понад 15 років тому дружини Софії не стало. Діти роз’їхалися далеко. Тож колектив хору – справжня віддушина для Петра Гнатовича.
Петро Баранський наголошує: секрет його довголіття – в любові до спорту і відсутності шкідливих звичок.
«Не пив майже горілки. Якщо випив, то в міру, пару грам для компанії», – пояснив він.
Нині в планах довгожителя – повернутися до хору. Має й заповітну мрію сьогодення:
«Тільки хочу, щоб ще при Україні, при рідній, вільній, прожити би ще. Люблю Україну страшенно», – наголосив волинянин.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинські піротехніки розміновують деокуповані території
