Галина Заріцька із селища Дубище Рожищенської громади прихистила у своєму домі родини з Києва, Коростеня та Дніпропетровської області.
Район.Рожище жінка розповіла, що просто не могла відмовити людям, які опинилися у біді.
Галина каже, що переселенці жили у домі стільки, скільки потребували.
«На початку війни до мене звернулися люди із запитанням, чи я можу їх прихистити, вони не знали куди їдуть. Я погодилася. Їхало їх, мабуть, близько 17 людей. А потім, через пів години, ще п’ятеро зателефонували, чи можу я їх взяти. Звільнила їм будинок, в якому жила, їх там розмістила. Я бувало до них зайду, провезу щось поїсти, то не знала, де мені ступати. Там їх стільки було», – пригадує жінка.
Вона розповідає, що перші переселенці жили у її домі близько місяця. Згодом, як стихли бойові дії, вони поїхали. Інші жили до двох місяців.
«Я вже потім знайшла їм будинок в Єлизаветині. Тільки вони поїхали, як приїхали інші з Дніпропетровської області. З Павлограда була жіночка з дитиною з інвалідністю, вже теж поїхали. Нещодавно посадила їх на потяг. Вона вже до мене телефонувала і дякувала, казала, що після Перемоги буде чекати нас в гості», – ділиться пані Галина.
Жінка каже, що до переселенців у селищі ставляться дуже добре та з розумінням. Можливо, це пов'язано з тим, що багато людей у Дубищі знають, що це таке – втратити дім. Дехто переїхав сюди, евакуювавшись із Чорнобильської зони.
«Всі вони до мене добре відносились, я їм допомагала і люди допомагали. Тим, що пересилила в Єлизаветин, то люди з села допомагали: хто картоплю давав, буряк, молоко, сметану, яйця. Я їм трохи купувала картоплю, м’ясо», – розповідає волонтерка.
Галина Заріцька додає, що у її родині не з розповідей знають, як це – бути переселенцями.
«У мене батько під час Другої світової війни був у біженцях, він ще маленький був. І вони так поріднилися з тими людьми, які їх взяли, що я потім не знала, що це насправді не наша родина. А вже згодом мені пояснили. То я без вагань взяла цих людей, бо для них це біда. Це треба бути геть черствою людиною, щоб людям не допомогти. А я ще така, що не можу людям відмовити, бо як це людина просить, а я відмовлю, якщо я можу потіснитися», – ділиться жінка.
