Звідки у нашій мові слово «гроші» і як трапилось, що воно прийшло до нас із середньовічної Чехії? Про це нам сьогодні розповість дослідниця Соломія Козак (Solomiya Kozak Rapko, м. Львів).
У середні віки в Європі завжди не вистачало срібла для карбування монет, тому нові монети зазвичай випускались зі старих, вже зношених і не таких якісних. Від цього вони щоразу ставали тоншими та легшими, їхня цінність ще більше нівелювалась.
Тим часом розвиток європейської торгівлі вимагав налагодження грошової сфери. Чеське королівство, яке у ХІІІ столітті доволі яскраво заявило про себе на міжнародній арені, взяло на себе важливу місію карбування монет нового взірця.
Мало які середньовічні монети могли славитись такою популярністю та географією поширення, як великі срібні високоякісні празькі гроші. Grossi pragenses як міжнародний платіжний засіб були розповсюджені у XIV–XVІ столітті на території Чехії, Південної та Східної Німеччини, Австрії, Угорщини, Польщі, Білорусі, Литви, Молдови, Росії, України. Вони відомі в Румунії, Швейцарії, Італії, Нідерландах, Скандинавії, на Кіпрі та у Вірменії. Що важливо – з їхньою появою подекуди завершився «безмонетний період», як це було, для прикладу, на руських теренах.
Поява празьких грошей стала можливою завдяки дуже важливому відкриттю кінця ХІІІ століття. Неподалік чеського міста Кутна Гора (за 60 км від Праги) виявили багаті поклади срібла. З цього часу розпочалась «срібна лихоманка». Щорічно тут видобували близько 20 тонн дорогоцінного металу. В той час чеські срібні родовища постачали на ринок понад третину всього європейського срібла.
Карбування празьких грошей розпочав у 1300 році чеський король Вацлав ІІ Пшемислід (1283 – 1305). Цю ж традицію радо підхопила з 1310 року Люксембурзька династія, укріпивши завдяки монополії на срібло свій престиж.
Майже за 250 років емісії зовнішньо монета змінювалась несуттєво. Аверс та реверс залишалися в цілому сталими – чеський лев та корона. Легенда також практично була постійною: номінал – GROSSI PRAGENSES («гроші празькі» – якраз цей напис і дав назву монеті), титул правителя – DEI GRATIA REX BOEMIE («божою милістю король Богемії»), ім’я правителя – змінювалось.
Що саме забезпечувало цій «монеті-епосі» її популярність? Вся суть була у сріблі, максимально позбавленому домішок. Празький грош вважався одним із найбільш якісних грошових знаків Європи, а тому швидко став засобом масових міжнародних розрахунків. Але, як і у випадку з усіма іншими монетами, празьке срібло з часом теж почало втрачати якість: і монети ставали легшими (від 3,97 до 2,4 г), і проба знижувалась (від понад 900-ї на початку до близько 500-ї згодом).
Дійшло до того, що на межі XIV–XV століть, за Вацлава IV, празький грош втратив репутацію еталонної монети (зокрема, через військові умови Гуситських війн), та ще продовжував випускатися до 1547 року. Панівне місце у грошовому обігу Європи відтоді почав займати талер.
Для наших теренів чеські срібні монети були добре знаними вже на початку XIV століття. Абсолютна більшість знахідок найперших празьких грошів (їх тут називали «широкими») Вацлава IІ та Яна І Люксембурзького походять із земель, що входили до складу Галицького й Волинського князівств. Це зумовлювалось торгівельними зв’язками, зокрема знаменитим шляхом Трір-Регенсбург–Прага–Краків–Перемишль–Галич–Київ.
Згодом, у XV–XVI столітті у Великому князівстві Литовському популярність празьких грошей Вацлава IV була пов’язана із сплатою великих сум, а саме податків. Крім того, альтернативи цим монетам тут просто не було.
