Вдалося мені знайти рідкісну книгу «Луцьк у світлі цифр і фактів на 1926 рік» до видання якої долучилися президент міста Болеслав Зелінський та керівник статистичного відділу магістрату Павло Скоробогатов. Здавалося би суха статистика, але насправді можна знайти дуже багато цікавого з життя та історії міста, от для початку, наприклад, про луцьких візників…
Про це пише на сторінці у facebook Віктор Літевчук.
Станом на 1926 рік у місті працювало 29 візників, переважна більшість яких євреї, за виключенням напевно таких імен як Поромов Дмитро, Ярощук Прохор, та можливо Демінський Даніель. Для декого це був сімейний бізнес, з родинини Баран працювало 4 візника: Давид, Шльома, Шепа і Янкель.
У 1925 році було чотири місця стоянки візників: на Тринітарській площі, на вул. Кармелітській та Інженерській, та на Красному, біля перехрестя вул. Косцюшка (Ковельська) та Шевченка. В середньому проїзд містом з 6 ранку до 23 год коштував 1 злотий 50 грошей, а наприклад, від пивзаводу Шнайдера на Красному, до вокзалу – 2,50 зл. Година їзди вартувала 3,75, у нічний час, звичайно трохи дорожче. Священникам і лікарям, що їхали до хворого – 50 % знижка! Заборонялося одноконним транспортом перевозити більше трьох людей, а двоконним більше п’яти. Загублені у візку речі, візник зобов’язаний був негайно віднести в магістрат. Всі скарги і зауваження пасажирів на роботу візників записувалися у книгу скарг, що знаходилася у магістраті. Візники, які брали з пасажира вищу ціну на проїзд, ніж встановлена, притягувалися до кримінальної відповідальності !!! Для «таксистів» видавалися спеціальні жетони, які засвідчували легітимність перевізника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Епіфаній розповів, що думає про перенесення Різдва на 25 грудня
На фото луцькі візники (1916 р ) і жетон візника 1938 року.
