Замість децентралізації, записаної в назві проекту закону #2598, - абсолютна концентрація президентської влади у його тексті. Президент фактично бере під контроль всі місцеві ради. Через своїх префектів, а, простіше сказати - смотрящих, контролює всю їхню діяльність, за потреби - розпускає ради, знімає з посад мерів міст чи тримає їх «на гачку». А в самих рад забирає можливість висловити недовіру префекту (раніше президент був зобов'язаний звільняти голову держадміністрації, якщо за це голосували 2/3 депутатів).
Таку думку висловив лідер політичної партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок.
Замість «неможливості федералізації», оголошеної на брифінгу у Парижі, - її реальне виконання в найближчі місяці. І це найнебезпечніше в цьому законі.
Верховна Рада отримує повноваження визначати «правовий статус адміністративно-територіальних одиниць» (читай - давати особливий статус Донбасу). При чому голосуванням у парламенті простою більшістю (226+ голосів), а не конституційною (300+ голосів), яку владі Зе на догоду Путіну не вдалося б зібрати за жодних умов.
Верховна Рада отримує право збільшувати або зменшувати області. Тож не виключено, що вже невдовзі підконтрольні Україні частини Донеччини і Луганщини можуть приєднати до суміжних з ними областей, а підконтрольні РФ «ЛНР» і «ДНР» - перетворити у Донецьку й Луганську області із передбаченим вище «особливим статусом».
Оце і є те, про що Зеленський домовився з Путіним на нормандській зустрічі. Приховані за словом «децентралізація» Мінські угоди, особливий статус Донбасу і формула Штайнмаєра.
Влада Порошенка намагалася втілити це в життя протягом всіх п‘яти років, починаючи з вересня 2014-го. І тільки українське суспільство зупиняло її щоразу. Зупинити повинне й тепер, вже владу Зеленського. Бо виконання ультиматумів Путіна й існування Української держави - речі взаємовиключні.