Мабуть, багатьом знайомий образ дільничного з кінострічок. Він знає всіх підозрілих осіб на районі, до нього йдуть розповісти останні новини про буйного сусіда і ним лякають і втихомирюють малолітніх хуліганів у дворі.
Чим насправді займається дільничний у Луцьку, ми вирішили розпитати у капітана поліції, дільничного офіцера поліції Віктора Томащука, - інформує пресслужба поліції Волинської області.
Затишний двір багатоповерхівок на проспекті Волі. У кутку - невелика вивіска: тут поліцейська станція №3. На ній працюють два дільничні офіцери, які обслуговують центральний район Луцька. А він – чималенький. Приблизно 30 тисяч осіб, центральні вулиці, частина Старого міста.
Станція працює за звичайним робочим графіком: п’ять днів на тиждень у робочий час. На столі в дільничного – на купки розкладені папери, кодекси та закони. Пізніше він розповість, що кожен із цих паперів – це певне доручення, за яким стоїть ситуація або людина.
Віктору Томащуку 35 років. У тоді ще міліцію він потрапив у 2005 році після закінчення профільного вишу у Львові. Спочатку працював у карному розшуку в міському відділі Луцька на Грибоєдова. Потім доля закинула до Горохівського та Ківерцівського відділів поліції. Із листопада він знову переїхав до обласного центру.
Зізнається, що кожен відділ мав свої особливості. Наприклад, працюючи в Ківерцях, часто доводилося мати справу з крадіжками лісу, у карному розшуку працюєш з криміналом, а у Луцьку, ще й центральній частині, – доводиться мати справу ледь не з усім.
Адже в центральній частині розташовані різні органи влади і скарги на їхні дії потрапляють до дільничного офіцера. І це лише один із видів порушень, з якими стикається дільничний.
«Особисто мені тут працювати цікавіше, аніж у карному розшуку. Там люди часто спеціалізуються на якомусь напрямку злочинів: крадіжках з дому, угонах, грабежах… А в мене повний набір. Доводиться читати різне законодавство, і тим робота цікавіша», – каже Віктор Томащук.
Загалом на двох з напарником з початку року дільничні отримали 40 заяв.
Яким чином заяви взагалі потрапляють до дільничного? Пояснює: якщо щось сталося, потерпілий телефонує на «102». Черговий, виходячи з того, яка це ситуація, скеровує туди патрульних чи слідчо-оперативну групу, а також за потреби – інших спеціалістів. Наприклад, кінологів чи вибухотехніків.
Читайте також: Санаторій «Лісова пісня» відремонтують державним коштом
Якщо патрульна поліція приїхала на виклик, але ситуація потребує додаткової перевірки, то керівник дільничних розписує ці заяви на дільничні станції, відповідно до місця скоєння правопорушення чи злочину.
Найчастіше до дільничних потрапляють справи, які стосуються погроз, режиму роботи розважальних закладів, зберігання наркотиків у невеликих розмірів без мети збуту, домашнього насильства. Хоча, каже Віктор Томащук, справ про домашніх дебоширів віднедавна у дільничних поменшало. Адже в Луцьку з осені минулого року запрацювала спеціальна група поліцейських, яка спеціалізується суто на домашньому насильстві. Вони виїжджають мобільними групами на такі виклики.
У 2017 році, до слова, в Україні запрацював новий закон про домашнє насильство. Тут детальніше прописані терміни та поняття, тож поліції стало працювати легше.
«Наприклад, з’явилося поняття дитина-кривдник. А що ви думали? Неповнолітній теж може чинити насильство в сім’ї. Різне трапляється. Буває, що і чоловіки на жінок скаржаться. А буває, що винні обоє і суд вирішує присудити штраф і жінці, і чоловіку», – пояснює дільничний.
У подальшому сімейні агресори потрапляють у реєстр і дільничний веде за ним облік. Такий нагляд триває протягом року.
«Переважно за першою бійкою рано чи пізно наступає друга. Найкраще про те, як себе веде чоловік чи жінка, розказують не члени сім’ї, а сусіди», – ділиться офіцер.
На питання про те, а чи варто загалом сусідам повідомляти поліцію про крики з квартир і лізти у справи іншої сім’ї, Віктор Томащук каже, що все ж треба. Цікаво, що за спостереженнями поліцейського, заяв щодо насильства надходить більше взимку, аніж влітку. Можливо, це пов’язано з тим, що люди більше часу проводять під одним дахом.
Є у дільничного постійні гості. Наприклад, люди, які вийшли з тюрми, але все одно здійснюють правопорушення, мають регулярно приходити до станції.
Загалом, каже Віктор Томащук, Луцьк аж ніяк не назвеш кримінальним містом. Тут відносно спокійно та безпечно. Вагому роль у цьому відіграє відеонагляд, співпраця з ОСББ. І досі гарними інформаторами дільничних залишаються пенсіонери.
«Нещодавно шукав одну людину на Франка. Але адреси не було. Люди направили до місцевої мешканки, яка живе тут все життя. Запитав – і вона мене ледь не до дверей завела. Сам би не знайшов!» – розказує дільничний.
Є «ходаки» до станції, які мають певні психічні відхилення. Не прийняти заяву не вийде, тож дільничні вислуховують всі претензії. Мають вони різний характер. У когось «інопланетяни з телевізора» вилітають, у когось ще якась халепа.
Існує категорія постійних заявників. Це ті мешканці, які пишуть скарги та заяви регулярно та у різні інстанції.
Також у функції дільничного входить фіксація смерті людей. Якщо при цьому є підозрілі обставини, до таких випадків підключають слідчих та експертів.
Віктор Томащук каже, що серед дільничних є чимало жінок. Вони – чудові спеціалісти.
Та як і для будь-якого правоохоронця, ця професія буває небезпечною. Тому перед походом поліцейський намагається вивчити інформацію про людину, до якої йде додому. На складні справи ходять не поодинці.
«Сусіди у дворі нас добре знають, що тут станція. Заходять часом провідати чи зі святом привітати», – наостанок розповідає дільничний офіцер.
