У Луцьку журналісти пішли в Старе місто цілеспрямовано шукати «срач». На світлинах показали Луцьк не таким, яким його малюють на поштівках та купюрах.
Фоторепортаж від Район.Луцьк.
Якось на вихідних пройшлася вулицею Братковського до костелу. На розі вулиці світить мій найулюбленіший у Луцьку ліхтар. Його тепле світло завжди красиво відбиває контури костелу та будинку поряд, м’яко падає на бруківку і перехожих. А взимку ловить у свій потік легенькі сніжинки у їх хаотичному русі.
Ось тут і закінчується поетична частина мого тексту. Бо коли я нарешті дійшла до улюбленого ліхтаря, то побачила, що під ним з’явилося дивної форми нове світло. Неоновий янгол, схожий на дешеві китайські новорічні аксесуари із тих, що ними заліплено головну пішохідну вулицю, тулиться до ліхтаря. А під дивною сумішшю світла на землі розкидані кілька недопалків. З іншого боку вулиці у світлі такого ж янгола красується розписана графіті-хуліганами металева огорожа будинку «Пекло».
У нічному Луцьку з’явилося більше світла. Холодного і байдужого. Що вихоплює з темряви весь бруд Старого міста. Тож, захопивши фотоапарат, я влаштувала собі прогулянку. Найперше – щоб при світлі дня побачити той Луцьк, який висвічує у Старому місті цей дивний неоновий янгол.
Фотопрогулянка почалася з Братського мосту. Своєрідний «вхід» у місце, де сконцентровано найбільше пам’яток Луцька, зустрічає будівельним сміттям.
Вулиця Данила Братковського – одна з найзатишніших у цій частині Луцька – вітає перехожих сміттям, напівзруйнованими будинками та зарослими клумбами. До речі, кілька років тому у луцьких муніципалів була ініціатива з облагородженням прибудинкових територій. Сюди вона, здається, не дійшла.
Дійшла, однак, ініціатива від Молодіжного центру. Металева дошка «Тут був я», що повинна рятувати стіни й історично цінні поверхні від дрібного вандалізму, суцільно заклеєна рекламою курсу медитації. Поруч цією ж рекламою заклеєний будинок із пташкою, який загрожує одного дня обвалитися на особливо допитливих туристів.
Спускаюся сходами, аби сфотографувати вигляд будинку позаду – величезне нагромадження побутового сміття і мертвої рослинності.
«Шо, красоту фотографіруєте?» – питає мене заклопотана жіночка, що проходить повз. Питає, і якось сумно посміхається.
Далі ринок. А під ногами – відповідь на питання про те, чи варто його переносити.
Я хотіла довше прогулятися, але те, що я побачила поруч із ринком, настільки шокувало мене, що бажання продовжувати прогулянку більше не було. Просто за ринком у напрямку до Центрального парку між дерев громадяться купи сміття. І купи лайна. Людського. Хтось приходить сюди справляти природні потреби. Бо ж кращого місця годі й шукати: в тіні дерев, з виглядом на замкову вежу… Луцьк – приємне відкриття, ага.
Поверталася звідси, і думала: невже той неоновий янгол на моєму улюбленому ліхтарі – насправді такий важливий? Луцьк, тобі точно треба більше-більше-більше світла? Щороку сотні тисяч на святкову ілюмінацію, прикрашання міста на кілька тижнів тоді, коли очі і серця людей і так світяться. Може, потрібно інше світло? Світло від фотоспалахів, що виловлюватимуть із тіні ТАКЕ місто.
