«Старосвітські батюшки та матушки» - сімейна сага по-українськи з тонким гумором та широченним колоритом старосвітського життя.
Іван Нечуй-Левицький, як ніхто інший, міг передати характер вольової жінки, яка заради сімейного щастя ладна звернути не лише гори, а й голови ворогів. Така вона - Осисія Степанівна, дружина о. Харитона з Вільшаниці, що над Россю. І так вже маявся з нею не тільки священик, рідний чоловік, а й уся паства та наймити. Прототип такої жінки добре відомий на території нашої величезної держави - вона й нагодує, вона й обігріє, та ще й добре вилає на дорогу.
Олеся Балабушиха - дружина благочинного хоч біля пані за три верстви не стояла, але прагне нею бути. Бали, звані вечері, нові сукні ... і порожні скрині, комори і город у бур'яні... Та що їй той город, коли в Богуслав приїхали гусари. А вона - молода і спрагла кохання. І то нічого, що вона благочинна. Духовність духовністю, а серце прагне до страждання, а дупця шукає пригоди на всю її ширину.
Так і пані благочинна розчинилась в коханні. Але все зіпсувала мала жидівка Хайка. І хіба ж він після цього офіцер, соколик, хіба голуб, хіба ясне сонце, коли отак утік, пообіцявши рай у Петербурзі.
Загалом, про те як пиячило духовенство і які влаштовувало гульбища, читати дуже весело, особливо якщо це все приправлено відмінним нечуй-левицьким гумором та прекрасними описами природи!
Орися Вознюк
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люко Дашвар «Ініціація». Роман, який не вразив і змусив поглянути на людей злісно