Черговий і цілком передбачений корупційний скандал спалахнув навколо Державного концерну "Укроборонпром".
За матеріалами журналістського розслідування програми “Наші гроші”, виявлена причетність Ігоря Гладковського, сина заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Олега Гладковського, до схем розкрадання в оборонно-промислового комплексу.
Про це написав на своїй сторінці в мережі Фейсбук народний депутат України VII cкликання, обраний від ВО "Свобода" Юрій Сиротюк.
Один зі злочинних способів – коли державні підприємства переплачували ціну за товари у два- три рази, що призвело до розкрадання принаймні 250 млн. грн., а за даними з оприлюдненої переписки фігурантів – і до 500 млн. Оприлюднені дані і про причетність головного бізнес-партнера Президента – Ігоря Кононенка.
Більше того, відома інформація про участь у контрабандній торгівлі з Росією, що підсилювала потужність армії агресора.
Причетна до діяльності у якості фірми-прокладки і “Кузня на Рибальському” – підприємство Порошенка, що постійно затягує виготовлення ракетних катерів.
Ця проблема, що вибухла скандалом, дуже давня.
У грудні 2010 року Януковичем було реалізовано корупційну схему виведення оборонних підприємств з-під контролю держави. Указом Президента ліквідовано Мінпромполітики (на яке було покладено законодавчі функції та відповідальність за державний оборонний сектор) його функції перетворено Державному агентству з управлінням державними корпоративними правами та майном частину його функцій було передано Мінекономрозвитку та торгівлі, Мінприроди, а обороні підприємства виведені на "Укроборонпром».
ДК "Укроборонпром" був створений як парасолька, під яку зібрали більшість оборонних підприємств, аби їх контролювати і виводити кошти. У людей, що контролювали Концерн залишалось до 20 % прибутку оборонних підприємств.
Концерн вирішував, кому давати замовлення, через дочірню організацію “Укрспецекспорт” монополізував доступ до зовнішніх ринків.
Відтак ухвалення рішень ускладнювалися, час збільшувався, а корупційна прокладка збільшувала витрати. Це теж був бізнес президента – ще Януковича. І звісно, ні про яке реальне переозброєння армії не йшлося як і наповнення бюджету.
Натомість під прикриттям Концерну розкрадалось державне майно. Один з прикладів – у 2013 році готувалось виведення у приватні руки 134-х підприємств. Тоді це рішення активно критикували народні депутати від ВО “Свобода”.
На жаль, у 2014 році не було проведено реформування та очищення цієї структури.
Попри заміну керівництва, менеджмент середньої ланки залишився на місці. Схеми не змінились, лише їх посіли інші люди.
Більше того, в умовах російської агресії представники ДК “Укроборонпром” за підтримки найвищих державних урядовців проявляли злочинну бездіяльність, що призвело до втрати контролю за рядом надважливих підприємств у зоні російської агресії.
Ще у квітні 2014 року Юрій Сиротюк звертався з депутатським № 11/10-422 від 11 квiтня 2014 року до Прем’єр-міністра України А.П. Яценюау та тимчасово виконуючого обов’язки Генерального директора ДК «Укроборонпром» Ю. Ф. Терещенка щодо негайного призупинення поставок військової техніки до Російської Федерації та перегляду усіх військових контрактів, вимагаючи негайно призупинити поставки військової та спеціальної техніки, спеціальних комплектуючих виробів для її виробництва та інших виробів військового призначення до Російської Федерації, які Україна зобов’язана поставити відповідно до попередньо укладених договорів, надати перелік підприємств, які забезпечують Російську Федерацією складовими ядерного озброєння, ракетно-космічної техніки. Запит було по суті проігноровано, і припинення торгівлі з Росією розтягнулося на кілька років (це тільки в легальному полі, контрабанда як бачимо продовжується).
Також Юрій Сиротюк ще 20 червня 2014 року звернувся до прем’єр-міністра А. Яценюка та міністра економічного розвитку Павла Шеремети з запитом щодо евакуації підприємств та складів із заводів у Сніжному “Мотор Січ”, на якому виготовляли деталі для авіаційних двигунів та найбільших в Україні складів зброї у арсеналах м. Артемівськ (тепер Бахмут), що знаходиться у прифронтовій зоні. У відповідь на запит Мінекономрозвитку стверджує, що режим АТО не передбачає евакуації та вона недоцільна через імовірне пошкодження обладнання. І хоча у зоні АТО розташовано сім стратегічних підприємств-учасників ДК «Укроборонпрому», посилення охорони на них не є потрібним.
В результаті службового недбальства органів виконавчої влади протягом літа-осені 2014 року до РФ було вивезене цінне устаткування та технічна документація багатьох підприємств, зокрема Сніжнянського машинобудівного заводу ВАТ "Мотор-Січ" та Державної акціонерної холдингової компанії "Топаз", Луганського патронного заводу та Донецького хімічного заводу. Однак відповідальності ніхто так і не поніс, попри кілька звернень до Генеральної прокуратури.
Наприкінці 2014 року «Укроборонпром» спрямував до Міноборони листа щодо необхідності розкомплектування літаків резерву МіГ-29 для забезпечення вузлами та агрегатами подібних літаків, які «Укроборонпром» запланував продати за кордон. Цей лист став наслідком того, що «Укроборонпром» не спромігся своєчасно закупити необхідні вузли та агрегати для ремонту, тому відновлення літаків резерву вирішив здійснити за рахунок літаків резерву.
У нинішніх умовах гостро постає питання посилення протиповітряної оборони України. Однак Міноборони та «Укроборонпром», використовуючи напрацьовані методи, працюють аж ніяк не на користь держави.
Прикладом: у 2015 році на нараді в Міноборони щодо того, які саме зенітні ракетні комплекси (ЗРК) відновлювати – С-200 (Д=255 км., є можливість ремонтувати в Україні) або С-300В1 (Д=73 км., прототип, можливостей з ремонту немає) – більшість висловлювалась за відновлення С-200. Але проти був представник «Укроборонпрому», і за підсумками наради вирішили відновлювати С-300В1. Показово, що С-200 не продається за кордон і мав би стояти на бойовому чергуванні тільки в Україні.
До того ж, в Україні є можливості для його ремонту, є ракети до нього, є компоненти ракетного палива. С-300В1 в Україні не ремонтується, потребує розробки ремонту (що РФ і пропонувала), терміни придатності ракет вийшли, знов потрібна допомога РФ для їхнього продовження.
Водночас, цим ЗРК цікавився Пакистан (для створення тактичної ПРО), і перемовини з цього приводу відбувалися.
Через це на даний час відновлюють С-300В1, а С-200 пущено на брухт (орієнтовно 10 ЗРК, в кожному до 140 т. тільки чорного металу). До речі, подібні приклади є і щодо інших видів ОВТ – бронетанкової, артилерійської тощо.
Вже тоді потрібно було, зважаючи на корумпованість та неефективність запропонованої моделі посередника у вигляді Державного концерну «Укроборонпром», повернути підпорядкованість підприємств ОПК центральному органу влади – Міністерству промислової політики, а «Укроборонпром» – ліквідувати.
Жодної з поставлених перед «Укроборонпромом» цілей досі досягнуто не було.
Навпаки: погіршення фінансового та технічного стану підприємств ОПК; зобов’язання з військово-технічного співробітництва з чужоземними замовниками вчасно не виконувалися, не кажучи вже про державне оборонне замовлення.
Створення «Укроборонпрому» внесло розбіжності в систему державного управління оборонно-промисловим комплексом.
Непродумані рішення в сфері ОПК продовжуються і на п’ятому році війни. Наприклад непродумана ідея почати будівництво патронного заводу у м. Шостка, що знаходиться за 40 км від російського кордону, замість побудови в глибокому тилу на Західній Україні.
Більше, того в умовах війни і гострого дефіциту ресурсів, виявляється, в Міноборони спокійно функціонує Департамент відчуження та утилізації військового майна. А в ньому є управління реалізації військового майна, з віддлами реалізації надлишкового рухомого військового майна та реалізації нерухомого військового майна і землі. Яке майно може бути залишковим в умовах війни?
Чому «Укроборонпром» націлений лише на заробіток, навіть шляхом послаблення обороноздатності, а не на переозброєння і посилення українського війська?
Досить підозрілі тенденції і в контексті вибухів на складах, що за 2017-18 ркоів відбулись у Новобогданівці, Калинівці. Ічні, під Хмельницьким та Черкасами. Всі згадані склади були залучені до утилізаційних процесів, що проходили за участі ДК “Укроборонпром”.
Загалом варто пам'ятати, що фінансування розроблення ОВТ і його закупівля для Збройних Сил - це не тільки підвищення рівня обороноздатності держави та розширення її експортного потенціалу на світовому ринку озброєнь, а й спрямування фінансового ресурсу в реальний сектор економіки.
При цьому, відсутність системного фінансування підготовки виробництва не дозволяє забезпечити серійне виробництво новітніх зразків ОВТ, розроблених підприємствами ОПК.
По-друге, вітчизняний ОПК спроможній задовольнити потребу Збройних Сил лише у певній номенклатурі озброєнь, щодо яких є вітчизняна науково-технічна школа та виробництво (бронетанкова техніка, військово-транспортна авіація, окрема номенклатура боєприпасів, радіолокаційна техніка, засоби радіоелектронної боротьби й навігації).
За напрямами розроблення та виробництва бойових літаків, зенітно-ракетних комплексів в Україні відсутні науково-технічні школи та виробництво, а здійснюється лише модернізація.
По-третє, для реалізації виваженої та ефективної державної політики у царині управління оборонно-промисловим комплексом потрібна нова, значно більш ефективна система державного управління.
На жаль, акти Президента України та Кабміну в царині державного управління підприємствами оборонно-промислового комплексу охоплюють лише питання нормативного врегулювання окремих напрямів, унаслідок чого втрачається державний вплив та координація діяльності органів влади у царині оборонно-промислового комплексу, діяльність ДК "Укроборонпром" не координує та не спрямовує жодний центральний орган виконавчої влади.
Більше того, Концерн посередницькою діяльністю надміру затягує прийняття відповідних рішень, надання замовлень.
По-четверте, враховуючи, що виконавцями замовлень силових структур у галузі розроблення і виробництва ОВТ є чимало підприємств приватної форми власності, актуальним є питання створення правового поля державно-приватного партнерства.
По-п'яте, практичною проблемою є відсутність у державі чітко регламентованого механізму ціноутворення на продукцію оборонного призначення. Це призводить до різних підходів із боку виробника та замовника до формування цінової політики на витратну частину підприємств та, як наслідок, - до затримки в узгодженому опрацюванні розрахунково-калькуляційних матеріалів, що є базовими документами для формування договірних відносин.
В умовах війни, коли різкі зміни можуть завдати шкоди державі, потрібно як мінімум здійснити аудит нинішньої і попередньої діяльності концерну.
Провести інвентаризацію:
- можливостей щодо випуску продукції і як вона адаптована до умов російсько-української війни;
- можливості виробництва боєприпасів;
- можливості ОПК відновлювати та здійснювати капремонт техніки, з'ясувати її наявність на підприємствах і базах;
- потреб в імпорті тих номенклатурних одиниць, які не здатний виробляти вітчизняний ВПК;
- наявних конструкторських робіт і розробок та з'ясувати перспективи їхнього впровадження.
Очевидно, подальші кроки з реформування мають бути передбачені в базових документах - новій редакції Стратегії національної безпеки, Воєнній доктрині, Програмі переозброєння.
Корупція у секторі безпеки і оборони не лише перешкоджає євроатлантичній інтеграції України, не просто псує міжнародний імідж України та довіру до влади всередині країни, вона передусім є безпосередньою загрозою національній безпеці та обороні. Корупційна система пронизує всі рівні управління, і потребує комплексного вирішення. Необхідна ліквідація системних корпоративних та особистих зв’язків, корупційних інтересів в середині Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, усунення неформальних контактів і схем з чиновниками Кабінету міністрів та Адміністрації Президента.
Доки корупцію у цій галузі не буде зведено до мінімуму, а сам сектор не пройде люстрації та очищення від ворожої агентури, не доводиться серйозно говорити про можливість більш глибшої інтеграції з європейськими та євроатлантичними безпековими структурами.
Потрібно розробити і ухвалити Державну цільову програму реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) в 2019 році на п’ять років, із затвердженням Кабінетом Міністрів.
Треба реорганізувати військово-промисловий комплекс для потреб війни та ефективної участі України у світовому ринку зброї. Також слід ухвалити Державні довгострокові програми про повне переозброєння та розвиток ЗСУ терміном на 15-20 р., з контролем виконання – щорічно. Всі виручені від продажу зброї кошти спрямовувати виключно на потреби оборони.
Потрібно негайно припинити практику злочинного знищення, продажу ефективних зразків озброєння і техніки. Визначити пріоритетним забезпечення сектора безпеки і оборони продукцією ВПК вітчизняного виробництва.
Окремою складовою оновленої воєнної доктрини України має стати докорінне технічне переозброєння Збройних Сил України, розробка нових високотехнологічних видів озброєння за стандартами НАТО. Останнє має охоплювати не тільки забезпечення державного замовлення на розробку та постачання нових високотехнологічних видів озброєння вітчизняними підприємствами, але й закупівлю (за потреби) новітніх технологій та зразків озброєння в іноземних країн. Для цього, за потреби, слід ініціювати перегляд міжнародних договорів України, які обмежують Україну в нарощуванні озброєння.
Але перше, що варто зробити заарештувати нинішнього і попереднього очільників «Укроборонпрому» та їхніх смотрящіх з Адміністрації Президента та РНБОУ.
Час відрубувати щупальця тих, хто заробляє на крові...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прибрати посаду Президента. План «Ze»
