Сьогодні важливо відроджувати історичну пам’ять про людей, які впродовж свого життя працювали над розбудовою української державності, формували національну свідомість українців, виховували молодих борців за незалежність України.
Серед них є багато імен незаслужено забутих або і маловідомих.
Ця розповідь про Панаса Івановича Бублія – високоосвіченого українського патріота, який під час української революції 1917-1921 рр. був активним учасником створення УНР, а за часів польської окупації, на Волині пробуджував національну свідомість поліщуків.
В середині 90-х рр. минулого століття, збираючи матеріали для своєї дипломної роботи, я поцікавився у старожила села Скулин Рижка Ананія, що спонукало сільську молодь активно долучатися до лав УПА? Звідки у селян, які проживали під владою московитів, а потім поляків, взялися такі патріотичні настрої? У відповідь я почув, що все розпочалося з діяльності в селі священника Панаса Бублія та дяка Михайла Скаліцького, які були офіцерами петлюрівської армії. На той момент, крім опису зовнішності і згадки про те, що Бублій брав участь у події, коли військо оточили, а 300 воїнів більшовики розстріляли (очевидно розповідав священник про події 2-го зимового походу під Базаром) іншої інформації я не мав. Пошуки в літературі також мало що дали.
Але з того часу, впродовж більше 20 років, крупинка за крупинкою, я складав пазл життя і діяльності як на мене, видатної людини – депутата парламенту Української Народної Республіки, козака Корпусу січових стрільців, військового капелана, педагога, священника, громадсько-політичного діяча - Панаса Бублія.
Панас Іванович народився 7 (19) листопада 1894 року в селі Черкас Білоцерківського району, Київської області в сім’ї Івана Костянтиновича і Олександри Іванівни Бубліїв. Відомо, що в сім’ї було ще двоє молодших синів – Феодосій та Єлізар.
В автобіографії та кримінальній справі Бублій підкреслює своє селянське походження. Однак за іншою версією його батько був управителем панського маєтку в Бесарабії, куди переїхала родина. Як би не було, але батьки Панаса намагались дати своїм дітям добру освіту.
Зі свідчень Бублія дізнаємось, що в 1910 році він закінчив 3 класи початкової школи в с. Гараба Балтійського повіту (нині село в Молдові, Придністровʼя). В тому ж 1910 році він склав екстерном екзамен за 3 клас повітового училища, а в 1912 році – екзамен на звання народного вчителя.
До революційних подій в Російській імперії Панас Іванович працював чиновником поштово-телеграфних установ у Жмеринці, Ковелі, Кишиневі (1917-1918 рр.), Камʼянці-Подільському (1918-1920 рр.).
Як і за яких обставин молодий Панас пристав до лав війська УНР наразі не відомо.
У збірнику матеріалів до історії війська українського «За державність» № 9 за 1938 рік священник Іван Велівченко у своїй статті помістив світлину Панаса Бублія, під якою зазначив, що він в часи української революції був козаком корпусу Січових Стрільців, в 1919 році – членом Трудового конгресу, а в 1920 році – членом Ради Республіки та капеланом кінно-гірського гарматного дивізіону О. Алмазова.
Світлина зі збірника «За державність», 1938р.
У кримінальній справі Бублія також зазначається, що він «…в 1919-20 роках служив у військах Петлюри…», а в 1919 році навіть був заарештований більшовицьким ВЧК як «петлюрівець-націоналіст». Також енкаведисти закидали йому організацію урочистої зустрічі (за участі хору) з Петлюрою в приміщенні телеграфу Кам’янця-Подільського, під час якої Бублій мав особисту розмову з Головним отаманом.
Кримінальна справа Бублія
Архієпископ Дамаскін (Малюта Діонісій Макарович), який з 1935 по 1939 роки був благочинним у Ковельському повіті свідчив, що гостюючи у скулинського священника Бублія звернув увагу, що «в одній з книг, де розповідалось про формування перших українських націоналістичних військових частин, серед інших світлин, на яких були зображені українські націоналістичні діячі, було фото Бублія. Я запитав його, у звʼязку з чим там розміщене його фото. На що він відповів мені, що був членом Української Державної Ради…»
І сам Бублій в листі до міністра віросповідань УНР Івана Огієнка підкреслив свою активну участь у державотворенні. «Думаю, що Ви мене пам’ятаєте, бо мені доводилось працювати в ріжногорода громадських і політичних організаціях в Кам’янці, а на еміграції в Тарнові від спілки поштовиків-телеграфистів членом Ради Республіки…» - писав він.
Як вже зазначалося вище Панас Бублій був депутатом вищих законодавчих органів УНР – Трудового конгресу та Ради Республіки.
Трудовий конгрес України був вищим тимчасовим законодавчим органом Української Народної Республіки у період Директорії УНР. Скликаний на початку 1919 року з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана Скоропадського. Його засідання відбувались у Києві з 23 по 28 січня.
У списках обраних депутатів знаходимо прізвище Бублія, який був обраний в числі 10 осіб від Всеукраїнського поштово-телеграфного зʼїзду, що відбувся у Києві 17–18 січня. На цьому з’їзді були присутніми 173 делегати. Окрім головного питання — виборів депутатів Конгресу, було також заслухано звіт Головної Ради поштово-телеграфної спілки, затвердження статуту організації, розглянуто поточні питання. Згідно з Інструкцією до виборів депутатів було виставлено п’ять списків. Списки формувалися не за політичними принципами, а за поштово-телеграфними округами — Катеринославською, Кишинівською, Київською, Одеською та Харківською. Обраними депутатами стали Косенко, Лила, Сліпченко, Литвиненко, Мунтян, Смоляр, Бублій, Шматко, Шішківський, Потерило.
Однак Трудовий конгрес пропрацював недовго. Молода українська держава поринула у вир боротьби за своє існування. Але, нажаль, зазнала поразки. У листопаді 1920 року уряд, армія УНР, громадські діячі змушені були залишити свою територію і вирушити в еміграцію. Опинившись на чужині вони сподівались, що досить швидко повернуться до боротьби за незалежність держави.
У автобіографії Бублій зазначає, що в 1920 році він відправився з Камʼянця-Подільського на Волинь в село Облапи до своєї тітки Анастасії Терешкевич. А в 1921-1922 роках вчителював у с. Черемошне Поворської гміни та займався фізичною працею. Можливо такий епізод і мав місце в його біографії, але саме в ці роки він продовжує активно займатися громадсько-політичною діяльністю.
Автобіографія зі справи
На той час центром державного життя УНР у Польщі стало місто Тарнів. Весь 1921 рік був насичений важливими подіями. Військо, яке було інтерноване у спеціальних таборах, готувалось до майбутньої воєнної кампанії, а урядовці взялися за створення перехідного законодавства УНР.
9 січня 1921 року Симон Петлюра підписав указ про створення Ради Республіки – передпарламенту УНР, яка проіснувала до серпня 1921 року. Це був майже повноцінний парламент. Відповідно до закону Раду Республіки склало 67 депутатів – представників політичних партій та громадсько-політичних організацій України. У своїх спогадах Голова Ради Республіки Іван Фещенко-Чопівський пригадує та поіменно називає ряд депутатів. Серед них і Бублія Панаса, який активно долучився до законотворчості. Як і до Трудового конгресу так і до Ради Республіки Бублій увійшов від громадсько-політичної організації поштовиків.
На жаль, робота Ради Республіки обмежилася кількома місяцями і однією сесією, оскільки угода між Польщею і радянською росією поставила хрест на союзницьких відносинах між УНР і Польською державою. Таким чином, починаючи з квітня 1921 року, засідання Ради Республіки в Тарнові відбувались напівпідпільно, а через кілька місяців вона взагалі припинила своє існування. До несприятливих зовнішніх обставин додалися серйозні суперечності в середовищі політичних сил, що створили цей орган, а також суто житейські проблеми, пов’язані, зокрема, з виїздом багатьох членів Ради в інші країни у пошуках праці.
За свою державотворчу діяльність Панас Бублій був нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Таким орденом відзначали найактивніших борців за незалежність України в 1917-1921 роках.
Шукаючи засоби для існування, Панас Іванович обирає шлях служіння церкві та стає священником. В листі до Огієнка він зазначає, що: «Маючи ще з України прагнення до пастирської діяльності на користь Українській правосласній церкві й українського народу я, при допомозі Міністерства ісповідань, окінчив Українські православні Калішські пастирські курси…»
Лист до Огієнка про призначення Бублія капеланом
Такі курси були засновані у таборі Каліш 15 листопада 1921 року під керівництвом протопресвітера П. Пащевського. На цих короткотермінових курсах (всього 4 місяці) планувалось готувати капеланів для армії УНР, а також «висвячувати панотців та давати їм тимчасові парафії серед української еміграції».
Бублій, навчаючись на курсах, не полишав активної громадської діяльності. Велику увагу у Міністерстві ісповідань приділяли створенню та поширенню серед військових частин осередків Братств Святої Покрови та Кирила і Мефодія. Їх діяльність передбачала регулярні бесіди з військовими на релігійні теми, концерти церковних хорів, видання церковних книг, культурно-освітню та благодійну діяльність.
Братство Святої Покрови існувало і при Українських пастирських богословських курсах. Бублій входив до Ради цього Братства і був на посаді писаря.
Після закінчення курсів 2 жовтня 1922 року у Варшаві Бублій був «рукоположений єпископом Олександром во діакона, а єпископом Олексієм 15 жовтня во священника» і закріплений за церквою св. Василя 2 бригади 6 стрілецької дивізії.
В цьому ж році він одружився з Марією Лопухович, донькою священника з с. Дроздні, Ковельського повіту. Саме в церкві села Дроздні Бублій вперше відслужив службу українською мовою.
Подружжя Бубліїв - Панас і Марія
Шукаючи постійне місце служіння Бублій звертається листом до міністра ісповідань УНР Івана Огієнка в якому зазначає: «Будучи призначеним в армію, я мушу виїхати в табор і це я зроблю, але завдяки свойому слабому здоровлю я там довгий час пробути не зможу. Тесть мій не так давно повернувся як біженець великої війни, з великої України, живе бідно й перебувати в нього, на його бідній, знищеній війною парафії, я так само довго не можу. Ласкаво прошу Вас, пане Міністре допомогти мені одержати парафію в місцевості з українським населенням. Знаю, що при Вашій ласкавій участи я зможу улаштувати своє життя. Чув я що православні українські священики потрібні в українських колоніях Америки й що Ви в цій справі маєте зв’язок з певними американськими організаціями. Коли дійсно є потреба й певна допомога для переїзду, то в випадку неможливости отримати парафію тут я згодився б на виїзд до Америки».
Однак на листі міністр наклав резолюцію: «краще послужити в таборах».
Отець Панас дослухався до поради міністра і виїздить у Краків, де став капеланом окремого кінно-гарматного дивізіону. Також він мав задовольняти релігійні потреби української громади в місті Тарнові. Про це у своєму листі до міністра Огієнка від 28 грудня 1922 року відзвітував головний капелан військ УНР Павло Пащевський.
Про ті роки залишила згадку донька генерала-хорунжого Михайла Крата – Ніна: «В Лобзові (біля Кракова), при кінно-гірському дивізіоні Олекси Алмазова був полковий священник отець Бублій; була в бараках і церква, і драматичний гурток».
Полковник армії УНР – Михайло Крат
Юрій Поліщук, історик, перший заступник голови Волинської обласної ради від ВО «Свобода»
