В 1923 році панотець Бублій повертається на Волинь і отримує парафію в с. Кричевичі, Ковельського повіту. Слід зауважити, що чимало колишніх старшин, офіцерів, урядовців УНР стали священниками і мали парафії на Волині. Серед них Іван Губа, Василь Варварів, Олександр Білецький, Петро Білон, Павло Пащевський, Петро П’ятаченко та інші. Колишні військові пастирі, опинившись на Волині, проводили винятково важливу церковну і громадську роботу. Вони вибудовували підмурівок нового відродження УАПЦ, а пізніше були активними його учасниками.
Затримався в Кричевичах Бублій не надовго, бо вже в 1925 році був призначений священником у село Скулин. У ці роки в його сім’ї відбулись зміни: народились доньки Марина (1923 р.) та Олена (1925 р.).
Проживаючи і працюючи в Скулині, панотець Бублій здобув великий авторитет, повагу і любов селян не лише як гарний священник, але і як український патріот, мудрий наставник, порадник, організатор національно-культурного, освітнього, господарського життя громади.
Сім’я скулинського священника Панаса Бублія. Друга пол. 20-х рр. XX ст..
Він був активним діячем громадсько-політичного життя волинського краю 20-30-х рр. ХХ століття. Підтримував зв’язки з колишніми побратимами по зброї і боротьбі за незалежність України, які проживали і працювали на Волині у той час. Серед них Іван Губа, Никанор Абрамович, Гнат Стаднюк, Самійло Підгірський. Близьким товаришем був Михайло Крат, колишній заступник командира кінно-гірського артилерійського дивізіону, який мешкав і працював у Ковелі «в бюрі міської електрівні урядником-діловодом». Сам командир дивізіону Олекса Алмазов у цей час проживав у Луцьку.
В товаристві родин священників. Ковельщина кінець 30-х рр. ХХ ст.
Отець Панас належав до Волинського українського об’єднання (ВУО) – проурядової партії, яка діяла в 30-х роках на Волині і пропагувала ідею польсько-українського співжиття.
Незважаючи на критику цієї партії, як угодовської, діячами українського національно-визвольного руху, в т.ч. ОУН, під її «вивіскою» працювало багато справжніх патріотів, які виступали за розвиток української освіти і культури, незалежність української православної церкви у Польщі, утворення культурно-просвітніх товариств. Чимало з них у недалекому майбутньому оберуть шлях збройної боротьби за незалежність України і поповнять лави УПА.
Бублій був активним діячем ВУО. Брав участь у з’їздах, входив до складу керівних органів партії. Зокрема на з’їзді в 1935 році його обрали до складу Головної ради ВУО.
До нього в Скулин навідувались керівники ВУО, посли польського сейму. Часто бували в гостях у скулинців Михайло Крат та Микита Бура. Донька Крата згадує, що батько був активним громадським діячем в Ковелі, членом Українського Клубу «Рідна хата». Разом з місцевими сященниками, в т.ч. з Бублієм, часто їздили по селах повіту з рефератами про становище українського народу та його історичне минуле. Організовували по селах «просвітянські хати», народні хори, драматичні гуртки тощо. Влаштовували урочистості з нагоди роковин з днів народження і смерті Т.Г.Шевченка. Розповідали про боротьбу за незалежність УНР, про С.Петлюру, зимові походи, Крути, Базар.
16 липня 1933 року було засновано Просвітянську хату і в с. Скулин. На зборах,окрім селянства з сіл Скулина і Стеблі, були і поважні гості – посол Сейму Микита Бура і Михайло Крат. Обрали раду та ревізійну комісію, запланували заснувати бібліотеку-читальню, аматорський гурток, хор. Богослужіння в скулинському храмі проводилися українською мовою.
Пізніше у номерах газети «Українська нива» описані святкування Шевченківських днів у Скулині, на яких вже виступав хор під керівництвом паніматки Марії, а потім Скаліцького. Бібліотекою керував Савчук Марко, який «видавав книги для тих, хто хотів читати».
Частими гостями на заходах організованих просвітянами були вчителі місцевої школи – подружжя Ксіонжеків. Костянтин – поляк, був директором, а його дружина Тетяна – українка, яка навчала скулинців української мови. Двічі на тиждень – в середу і п’ятницю – відвідував школу і Бублій, де викладав Закон Божий.
В 30-х рр. ХХ ст. у Скулині відбувались і походи та маніфестації під національною символікою, організовані Бублієм з нагоди різних свят.
В 1944 році, під час допиту в НКВС, староста села в 40-х рр. Андрій Потішук пригадав, що за Польщі, приблизно в 1934-1935 рр., ОУН працювала відкрито і керівником організації був Бублій, в якого вдома проводились збори. Свідок по цій справі Петро Дятел свідчив, що приблизно в 1932-1933 рр. в Скулині відзначали націоналістичне свято. З двору священника вирушила маніфестація до магазину. На чолі колони Потішук ніс національний синьо-жовтий прапор. На грудях у нього також був синьо-жовтий бант. Польська поліція спостерігала за походом, а потім звеліла розійтись. Як уточнив Потішук, такий похід дійсно був, але він стосувався дня кооперації, оскільки в Скулині був заснований сільськогосподарський кооператив, організатором якого також був панотець Панас.
Не був Бублій осторонь і подій, які відбувалися на українських землях під московською окупацією. Він брав активну участь в організації допомоги українському населенню східної України в роки Голодомору 1932-1933 рр.
На Волині був утворений Громадський комітет допомоги голодуючим в Україні. Ця структура мала організувати збір пожертв для своїх голодуючих братів як грошима, так і продуктами. У повітових містах організовувались повітові комітети. До складу Ковельського повітового комітету увійшли: М.Крат, М.Кушнірук, панотець І.Губа, панотець П.Бублій, П.Данилевич, Х.Рижко, І.Мартинюк та інші.
Великою втратою для отця Панаса і скулинців стала смерть дружини Марії, яка померла від хвороби 25 березня 1934 року. Вона народилася в 1901 році в сім’ї українського священника Лопуховича, в родині, яка присвятила себе служінню церкві і рідному народові. Марія Бублій замолоду вчителювала, приймала активну участь в українському національно-визвольному русі в Наддніпрянській Україні, часто ризикуючи власним життям. За лагідну вдачу та щире відношення до своїх односельчан, з якими ділила радощі і смутки, допомагала їм у всіх життєвих справах, вона отримала щиру любов і повагу від скулинців. Матінка Марія була вірною помічницею у всіх громадських справах. Готувала заходи в Просвітянській хаті, керувала хором, навчала дітей.
Десятки молодих скулинців, які пройшли «український вишкіл» під керівництвом Бублія, а пізніше Скаліцького, стали активними діячами ОУН-УПА на Ковельщині. Ось один із яскравих прикладів цього. В 1935 році на сторінках газети «Українська нива» висвітлювалось вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка у скулинському храмі. Очевидець писав, що: «Особливо треба підкреслити велике враження, зроблене на присутніх молодим хлопцем Іваном Руднем, що прекрасно виголосив віршований життєпис Шевченка, а також декламацією ІІІ частини «Сон»». В травні 1944 року Іван Самійлович Рудень, керівник Ковельської районної референтури пропаганди ОУН був розстріляний енкеведистами в с. Поворськ.
Панас Бублій з доньками Мариною та Оленою. 1938р.
З 1936 по 1939 рр. панотець Бублій переїжджає до містечка Несухоїжі на нове місце служіння, де його і застає Друга світова війна. Коли Волинь опиняється під совєцькою окупацією, він полишає пасторську діяльність і вчителює спочатку в Мильцях (1939-1940рр), а пізніше – в Буцині (1940-1941 рр.)
Бублій з доньками. 1940 р.
З приходом німців Панас Бублій відновив священницьку діяльність і весною 1942 року вже відправляв службу в храмі села Боровне Камінь-Каширського району. В цей період він вдруге одружується. Його обраницею стала Марія Яремчук.
В липні 1942 року, за сприяння єпископа Дамаскіна, Бублій отримує парафію в селі Довжок неподалік Кам’янця-Подільського.
До речі, діяльність єпископа Дамаскіна тісно пов’язана з Ковелем. Як уже зазначалося, в 30-х роках він був благочинним Ковельської округи, а 6 червня 1943 року на Архієрейському Соборі в Ковелі був обраний «старшим єпископом» Української Автономної Православної Церкви.
Спочатку Бублію запропонували парафію в Старокостянтинові, де його рідний брат Феодосій працював головою окружної управи і очолював осередок ОУН. Однак він відмовився, оскільки хотів бути ближче до батьків, які проживали в Кам’янці-Подільському. Там же навчались і його доньки.
Будучи на новій парафії, Бублій «..проводив різку антисовєцьку націоналістичну пропаганду..» і продовжував «.. твердити про необхідність утворення Самостійної України».
При наближенні фронту отець Панас намагається виїхати на Захід. Однак йому це не вдається і він на деякий час залишається в Заліщиках Тернопільської області. 3 липня 1944 року отримує призначення на посаду завідувача початкової школи в селі Голігради Заліщицького району. Та його вчителювання виявилось недовгим: вже 15 серпня того ж року він був заарештований.
25 листопада 1944 року військовим трибуналом військ НКВС Бублій був засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Відбувши табори, Панас Іванович повернувся в Голігради, де його чекала дружина Марія. Він налагодив відносини зі своїми дітьми і внуками. Особливо прихильною до нього була старша донька Марина, яка не цуралася контактувати з батьком і приїздила з дітьми до нього в гості.
В родинному колі. 1962р.
«Ми дуже зраділи, коли дізнались, що у нас є дідусь. Він був дуже добрий чоловік» - згадувала онука Панаса Івановича, Ірина Миколаївна. Також їй запам’яталось, що у дідуся на ногах не було пальців. Як розповів він рідним, що в таборі відморозивши пальці на ногах, разом зі своїм табірним товаришем, щоб запобігти гангрені, обценьками повідщипували їх один одному.
Помер і похований Панас Бублій наприкінці 60-х років минулого століття в селі Голігради Тернопільської області.
Сьогодні важливо пам’ятати про наступність боротьби за незалежність України і гідно вшановувати борців усіх поколінь. І тих, хто на руїнах російської імперії заклав фундамент нашої державності. І тих, хто виборював українську самостійну соборну державу воюючи проти двох тоталітарних режимів у лавах УПА. І Героїв, які сьогодні відстоюють нашу державність у боротьбі з тим самим споконвічним ворогом.
Юрій Поліщук, історик, перший заступник голови Волинської обласної ради від ВО «Свобода»
Читайте також: Панас Бублій – будитель національної свідомості на Ковельщині (частина І)
