Про це повідомляють у спільноті Рефлексії старого Луцька з Олександром Котисом.
До слова, саме Луцьк став місцем творчого злету для Миколи та його дружини Антоніни.
18 листопада 1928 року подружжя Певних заснувало тут український Волинський театр. Першою виставою став «Гетьман Дорошенко», на основі п’єси Лариси Старицької –Черняхівської. Вистава пройшла в приміщенні клубу «Рідна хата». Основу репертуару становили твори М.Садовського, І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького.
[caption id="attachment_80554" align="aligncenter" width="650"]
Певні і театральна трупа[/caption]В 1936 році трупа театру нараховувала 32 людини, з яких 4 були музикантами та технічним персоналом. Найвдомішими акторами були Зботанів П., Куліш П., Певна Н., Певний М., Лісовик М., Неделко О. та інші.
З часом гурток «розрісся» до цілковито професійного колективу – із фундаментальною художньою частиною, гастролями по всьому Волинському воєводству, з трупою у 30 осіб. За 11 років існування театр підготував понад 40 прем’єр – здебільшого, творів української та зарубіжної класики як драматичного, так і музичного жанру – пишуть автори в історії волинського драмтеатру.
Трупа літом 1939 йде на канікули, але восени вже не зібралася на десятий сезон — радянській владі не потрібний «утворений буржуазними націоналістами театр», який «служив польській дефензиві». Деякі актори увійшли у колектив Волинського обласного театру, сліди інших загубились.
Подружжя Певних залишилося без засобів для існування, 1940 року на залишки заощаджень виїздять до Києва, оселяються у брата Олександра.
В кінці 1939 року Миколу Певного заарештувало КДБ. Директора театру вивезли до Києва, там він став в’язнем однієї з тюрем. А в 1940 році його розстріляли в Биківні.
Його улюблена дружина Антоніна Певна була заслана на каторжні роботи в Сибір, де прожила до 1982 року.
[caption id="attachment_80555" align="aligncenter" width="372"]
Антоніна Певна[/caption]Радимо також: (Не)відомі волиняни: засновник українського театру Микола Певний
Радянська влада жорстоко розсправилась з сім'єю театралів.
Чоловік Микола Певний був розстріляний працівниками КДБ, а на початку 1940-х років Антоніна Певна була репресована й опинилася в селищі Перегребному, де прожила понад 40 років і вже ніколи не повернулася в Україну. 2 червня 1942 року її разом з Марією Полечнюк висадили на пристані ріки Об у селищі Перегребноє, де вона прожила у четвертинці бараку до самої смерті.
Їдучи на заслання, замість теплого одягу поклала до валізи два альбоми з фотографіями та театральні костюми — в них вона працювала за відсутності іншого одягу на початку заслання.
Вижила завдяки простим сибірякам, які цінували шляхетність, поважали замкнутість, захоплювалися її винятковістю.
Після її смерті 1982 року, прості люди дбайливо зберегли все, що залишила в спадок Ніна.
У трудовій книжці, що збереглася, у графі «професія» запис — артистка драми, далі ще 13 записів про те, що працювала на обробці риби «счетним работником».
Була зарахована в Микоянівський будинок культури, проте, за свідченнями односельців, швидко повернулася — не змогла знести хамство начальників. Знов робила в Перегребнівському рибоучастку — до 1957 року, коли їй було нараховано пенсію — 261 рубль (пореформенних 35,50 рублів).
Навчала по вечорах українських танців і пісень.
Важка доля спіткала сім'ю театралів, еліту яка формувала розвиток Волинського театру.
В грудні 2010 року у приміщенні Волинського українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка відбулася акція під назвою: «Родина Певних. Повернення з небуття.» В акції брав участь, зокрема, народний артист України Глова Степан Іванович.
