Руслана Вознюк – волонтер, голова громадської організації «Яворина-Волинь», член Луцького міського комітету ВО «Свобода». 31 березня 2023 року вона обрана до складу виконкому Луцької міськради. У інтерв’ю Руслана ділиться своїми міркуваннями щодо важливості громадянської активності українців та яким чином це може допомогти зміни країну і правила гри у ній.
- Успішний опір російським загарбникам, який вже другий рік чинить Україна, змушує дивуватися весь світ. Багато аналітиків не можуть зрозуміти як Україні з її неефективними ураженими корупцією державними інституціями вдається ефективно простояти підступному ворогу. У чому, на вашу думку, секрет?
- Відповідь проста: ми маємо унікальну перевагу – сильне громадянське суспільство. Українці і раніше славилися міцними горизонтальними зв’язками, самоорганізацією і взаємною підтримкою. Під час війни ця риса характеру проявилася повною мірою. Там, де держава продемонструвала і продовжує демонструвати свою незграбність і повільно реагує на загрози, її замінили звичайні українці.
Волонтери взяли на себе місію порятунку країни і жертвуючи своїм здоров’ям, а іноді ризикуючи життям, виконують функції, які за нормальних умов мали б виконувати уряд і органи влади. Ті, хто отримує за свою роботу зарплату з державного бюджету. Я у волонтерському русі з 2014 року. І можу порівнювати ситуацію. На жаль, у роботі наших органів влади за це час мало що змінилося. Інакше б ми у 2022 році не отримували від військових масових запитів на одяг, предмети гігієни, медикаменти. Це я вже не кажу про більш серйозні речі у вигляді дронів, тепловізорів, транспорту. Прості українці збирають гроші на армію. І це чудово. Але чому посадові особи не працюють належним чином? Чому під час війни процвітає корупція, а влада розводить руками?
- Який вихід із цього замкненого кола?
- На мою думку, ми звикли жити в такому собі автономному світі, де влада - це одне, а громадянське суспільство – це інше. І вони ніби існують самі по собі. Але неефективна робота державних інституцій, корумповані чиновники нікуди за помахом чарівної палички не зникнуть. Ми щодня платимо високу ціну за те, що хтось свого часу нажився на державних закупівлях, вкрав кошти чи обладнання, призначені для армії. Якщо ми хочемо змін в країні, то маємо долучатися до цих змін. Брати в них безпосередню участь. Волонтери, військові, громадські активісти, люди з патріотичною позицією, фаховими знаннями і принципами мають йти у політику. Намагатися змінити владу, а не пасивно чекати, що влада зміниться сама. Бо щось подібне вже було після помаранчевої революції і Революції гідності. Українці сильні горизонтальними зв’язками. Але у нас погано працюють інститути. Уявляєте, якою б сильною і розвинутою була наша країна, якби уряд, парламент, суди, митниця, антикорупційні органи були б настільки ж ефективні у роботі як волонтерська спільнота?
- Останнім часом в інформаційний простір вкидається багато соціологічних опитувань з рейтингами окремих політиків та державних діячів. Ви плануєте взяти участь у майбутніх виборах?
- Мене дуже дивують і обурюють такі соціологічні опитування і міряння якимись рейтингами у час, коли йде війна з жорстким підступним ворогом. Про які вибори і майбутні політичні перспективи зараз може йти мова? Нам потрібна єдність навколо спільної мети. Спільна робота задля перемоги. А у нас вже ділять шкуру невбитого ведмедя. Думають як зберегти посади і керувати країною після війни. А про політичну відповідальність чогось усі забули. Навіть Черчилль програв вибори у 1945 році.
- 31 березня цього року ви стали членом виконавчого комітету Луцької міськради. Що спонукало вас погодитися на пропозицію долучитися до роботи цього органу місцевого самоврядування?
- Я вирішила розпочати з себе. Тож, коли мені запропонували стати членом виконкому Луцької міськради, погодилась. Для мене це у першу чергу новий досвід. А ще – важливий крок у особистому зростанні. Можливість краще зрозуміти проблеми рідного міста і що потрібно для його розвитку. Побачити більш комплексну картину життя нашої громади, долучитися до прийняття необхідних рішень.
- Розкажіть кілька фактів з вашої біографії.
- З 2005 року працюю приватним підприємцем. З 2014 року займаюсь волонтерською діяльністю. У 2016 році разом з Аллою Жупанюк та Юлією Рудчик стояла біля витоків створення організації ГО «Яворина-Волинь», яку зараз очолюю. У рамках її діяльності ми провели чимало благодійних заходів, влаштовували виставки, концерти, конкурси з метою збору коштів для соціально вразливих категорій населення і для тих, хто потребує лікування. Серед наших відомих проєктів – «Вогонь надії» - акція зі збору коштів для людей, які мають скрутне матеріальне становище. Також була членом ініціативної групи підприємців Центрального ринку Луцька щодо захисту їх інтересів. У 2020 році стала учасницею громадської ради при міському голові. Активна громадська діяльність – це мій стиль життя і давно сформована звичка, яка приносить мені моральне задоволення і відчуття своєї корисності для суспільства.
- Що пов’язує вас з Луцьком?
- Все моє життя і робота пов’язані з Луцьком. Я в ньому народилась, навчалася, працюю, живу і планую жити далі. Тут пройшло моє дитинство. Тут я відкривала для себе великий світ і сторінки історичного минулого нашого міста. Мене приваблювали легенди і містика древнього Луцька. Я захоплювалася історією і мріяла стати археологом. Місто було зі мною у різні миті життя. І вдячна йому за підтримку та розуміння.
Спілкувався Петро Герасименко
