Про це 09 червня 2018 року повідомляє сайт «Polskie Radio».
На початку цього тижня у Варшаві відбулася презентація нововиявленого та щойно виданого невідомого автографа інвокації з поеми «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича. На класичний, канонічний, фундаментальний для Польської культури текст можна тепер подивитися по-новому. І це стало можливим саме завдяки польсько-українській співпраці, адже цей раритет було виявлено в одному з українських архівів, коли доктор Тереса Рончка-Єзьорська з Інституту літературних досліджень Польської академії наук у Варшаві вирушила до Львова, аби виконати там частину свого дослідницького проекту, присвяченого польському романтизму. Інформацію ж про можливе існування такого тексту доктор Рончка-Єзьорська отримала від професорки цього ж інституту Марії Пруссак. Згодом вони вдвох підготували видання цього автограф.
Самому рукописові та його особливості ми присвятимо одну з наших найближчих передач, натомість сьогодні розповімо про саму подію, що відбулася у столичному Домі літератури під егідою згаданого Інституту літературних досліджень та Польського ПЕН клубу.
Говорить голова Польського ПЕН-клубу Адам Поморський:
Гадаю, що я можу від імені ПЕН-клубу, по-перше, привітати Інститут літературних досліджень, який свій круглий ювілей – такий, що навіть не годиться уточнювати, скільки років минуло від його створення – відзначив настільки прекрасною подією. Я підкреслю, що, на додаток, цією подією ми завдячуємо польсько-українській співпраці. І ще одна річ, яку від імені Польського ПЕН-клубу я можу додати, і хотів би це зробити. Отже, коли я видавав у Польщі том Мандельштама, мені випало закінчити його коротким, зрештою, віршем сучасного російського поета, десятиріччями, звісно, не публікованого за радянських часів. І цей короткий вірш, як зазвичай у цього автора, виглядав як вдаваний діалог: «О. – Що о? – О. – Але що о? – О. Мандельштам. Це він нам так надИхав». Отже, з Міцкевичем у нас досить схоже – це той, хто нам надИхав, і оте Міцкевичеве дихання, що змушує нас до прийняття каденцій і антикаденцій нашого мовлення, що навчає нас у якому місці зберігати паузи, і що, на додаток, спроможне винести на собі і всю цю інвокацію «Пана Тадеуша», і всю героїко-комічну тему, яка несподівано стала національним епосом, як винести й те, про що писав Мілош, називаючи «Пана Тадеуша» метафізичною поемою. А на додаток ідеться про вагу того, що криється у диханні і що потім дається взнаки наприкінці життя у його лозанській, дрезденській та римській ліриці, тобто про вагу повітря. Повітря, що раптом, якимось дивом, стає предметом і матерією, з якої зіткано поезію. Так не є, що таких поетів у будь-якому народі та будь-якій культурі багато. Ні, є лише один поет, а, може, двоє або троє, за багато століть. І сьогодні так, власне, склалося, що цей ювілей припав також на ювілейний рік Міцкевича. Ми можемо сьогодні скромно перед ним схилитися і завдяки йому також пригадати, ким є ми самі.
У презентації книжки взяла участь віце-спікер польського Сейму Малґожата Кідава-Блонська:
Політикові дуже важко брати слово на такій зустрічі, але сьогодні винятковий день – 4 червня, день нашої свободи, свободи, на яку ми так довго чекали, а тут ще й Міцкевич, і співпраця двох країн. Це дуже важлива співпраця, бо без неї не було б відкрито цього автографа, не було б досліджено його долі, дуже цікавої історії. Цей єдиний аркуш паперу міг би стати дуже цікавою темою для гостросюжетного фільму: чому було змінено літери? поставлено їх так, а не інакше? чому так надовго він зник? Адже цей аркуш не лише змінює відомий твір, який ми добре знали, але й розповідає історію нашого життя, бо щось діється, є якісь таємниці, яких ми не в змозі розкрити. Тому також настільки важлива ця співпраця польських і українських спеціалістів. І я сподіваюся, що вона дозволить знайти ще чимало таємниць, адже архіви напевно дуже цікаві. А я підозрюю, що насправді ми знаємо про них дуже мало, тож можна відкрити багато прекрасних речей, котрі формували б нашу спільноту і свободу, яка завдяки цим таємницям буде ще цікавішою.
Тому я би дуже хотіла пані професор (Марії Пруссак – ред.) щиро подякувати. Для мене стало відкриттям, що про один невеличкий автограф можна створити настільки цікаву працю, яка може так надихати. Українській стороні дякую за допомогу, а Міцкевичеві за те, що він був. Чим я старша, тим з більшим задоволенням його читаю і щораз частіше до нього повертаюся. Найвиразніше, до Міцкевича також треба дозріти. Отже, це не вина молоді, що вона його не читає. Треба просто до цього дозріти, аби розсмакувати і полюбити його поезію.
На зустрічі у Польському ПЕН-клубі був також присутній Посол України в Республіці Польща Андрій Дещиця:
Я прийшов сюди з зустрічі з одним з найліпших українських письменників Сергієм Жаданом, який сьогодні, власне, у представництві Європейської комісії у Варшаві за співпраці з посольством і МЗС Республіки Польща провів презентацію своєї книжки «Месопотамія». А прийшов я на другу подію, що також пов’язана із українсько-польською співпрацею, і дуже радію, що вона плідна, і що завдяки ній вийшла ця книжка (присвячена невідомому автографові Міцкевича – ред.). Тож, може, я висловлюся дуже просто: чи можна співпрацювати? Можна. І треба. Я був навіть сьогодні на зустрічі з головою Інституту національної пам’яті Шареком і ми домовилися, що можна співпрацювати навіть з ІНП.
Я маю надію, що, власне, так, як сказала пані віце-спікер, ця співпраця між нашими країнами дуже потрібна, бо з неї випливають цінні результати. А з них потім зможуть користуватися наступні покоління. Це, власне, і Солідарність, і День свободи, і підтримка України, за яку ми дуже дякуємо, створюють підстави того, що всі майбутні покоління плідно співпрацюватимуть. І читатимуть книжки.
Віце-директор Інституту літературних досліджень Польської академії наук доктор Ґжеґож Мажец розповів про внесок свого інституту та про історію виявлення рукопису Міцкевича:
Інститут літературних досліджень відзначає цього року сімдесятиліття, ми старші навіть за саму Польську академію наук, на три роки, але все ж таки. Ми також були першим Інститутом у рамках Відділення суспільних наук Польської академії наук. Тож важко собі уявити більш сприятливу нагоду для відзначення цього ювілею, ніж знайдення втраченого і невідомого – потрошки і так, і так – автографу Адама Міцкевича. Звісно, немає сенсу говорити тут про те, наскільки важливий цей текст для польської культури, польської мови та польської свідомості. Я скажу про щось інше. Це такий текст, який, на моє переконання, магічно – як то буває у Міцкевича – єднає дві перспективи: метафізичну, про яку казав Мілош, загальну, із тим, що конкретне, із річчю, дійсністю, життям.
Маю вам сказати про одну річ, а саме, що Майстерня літератури романтизму Інституту літературних досліджень вже декілька років втілює у життя дослідницький проект, що називається «Романтизм з перспективи нових джерел». І саме цей проект зосереджений на деталях, житті, досвіді, специфіці, тобто, просто кажучи, на тому, чого можна якось торкнутися безпосередньо. Я кажу це аби ви цим зацікавилися і пошукали ці матеріали в книгарнях. Але, звісно, головною причиною цього є те, що, власне, в рамках цього проекту доктор Тереса Рончка-Єзьорська поїхала до Львова, аби працювати над власним проектом, і вирушила туди зі знанням, яке завдячує професорці Марії Пруссак. Знанням про те, що існувала думка, що такий текст Міцкевича десь там у Львові є. Але, шановні панство, ймовірно, цього тексту не вдалось би знайти, якби не досконале вміння вести пошук в архівах Тереси Рончки-Єзьорської, якби не володіння нею різними мовами, і якби не її особистий шарм. А також, звісно, якби не те, що їй вдалося знайти у Львові чудових людей, котрі допомогли їй знайти цей текст – без них цього не вдалось би зробити.
